Вони були готові вмирати першими | Історичний документ

Дві невеликі групи прикордонників, одна і складі шести осіб, інша — в десять чоловік, під загальною командою капітана Матюшина, окопавшись на невеликій висоті, довго стримували натиск ворожих сил. Влучним кулеметним, рушничним і гранатометним вогнем прикордонники відбивали одну за одною люті атаки ворога. Вже не один десяток фашистських розбійників упав під свинцевим дощем, вже слабшав їх натиск, як раптом спостерігач повідомив капітанові Матюшину:

— В тилу противника, чисельність — не менше трьохсот осіб.

— Приготувати гранати і кулемети! — наказав капітан.

Вони були готові вмирати першими | Історичний документЧервоної Армії повинен разити ворога вогнем до останнього патрона. Якщо вийшли патрони, треба застосувати гранату, багнет, приклад, лопату — все що попадеться під руку, нарешті, пустити в хід свої кулаки, свою фізичну силу і спритність.

Немає слів, померти — це велика справа, це подвиг. Але питання в тому — як померти? Не можна вмирати пасивно, без самої відчайдушної боротьби. І якщо дійсно знадобиться вмирати, то треба це робити так, щоб віддавати з боєм свою кров, краплю за краплею і щоб до останньої краплі крові кулемет в руках бійця руйнував ворога». Саме так бився т. Петров.

Після запеклого бою фашистські війська почали тіснити один з наших застав. Вороги мали намір форсувати річку. Начальник застави наказав Петрову зайняти вогневу позицію біля переправи і забезпечити заняття заставою нової кордону. Коли німці почали переправу, Петров зустрів їх смертоносним вогнем, знищила третю частину батальйону супротивника. Наступ було відбито. Петров загинув, як герой. Народ назавжди збереже в пам’яті ім’я свого вірного сина.

Населення, що живе поблизу кордону з перших же пострілів ворога за власним почином стало вливатися в лави Червоної Армії та прикордонних військ. В ході бою однієї застави з фашистськими військами до прикордонників із сусіднього села прийшли троє селян-колгоспників.

— Дайте нам зброю, ми разом з вами хочемо бити фашистських псів, — сказали вони. Отримавши гвинтівки, колгоспники самовіддано, пліч-о-пліч з бійцями, билися за свою вітчизну.

Капітан Персиків був поранений в бою. 55-річний батько звернувся до командування з проханням: «Дайте мені зброю для боротьби з ворогом. Хочу замінити сина». Прохання було задоволене. Зараз разом з бійцями однією з застав б’ється з ворогами т. Персиків. Разом з ним з гвинтівкою в руках бере участь у боях і його дочка — сестра відважного капітана.

Коли два батальйони противника напали на заставу, праля застави Марія Уткіна разом з бійцями зі зброєю в руках відбивала натиск ворога. Коли прикордонники опинилися в кільці, Уткіна, прекрасно знала місцевість, зголосилася пробратися крізь оточення і доставити донесення командира частини. Вона блискуче впоралася з дорученням і разом з групою підтримки пішла на виручку застави. Разом з червоноармійцями вона зі словами: «Вперед!» — кинулася в атаку на німців,

Противник не витримав штыкового удару і відступив. Радянські воїни першим же ударом збили пиху з зарвалися німецько-фашистських військ. Міф про «непереможність» гітлерівської армії розвіявся, коли весь світ побачив сотні тисяч трупів німецьких солдатів і офіцерів, уламки тисяч танків і літаків.

Червона Армія і Військово-Морський Флот своєю самовідданою захистом рідної землі викликають захоплення у всіх народів світу.

Але противник сильний і підступний. Предстоим не мало жертв і випробувань. Тверезо враховуючи це, вся наша країна мобілізує свої сили для розгрому ненависного ворога. Радянський народ, як один чоловік, піднімається на велику Вітчизняну визвольну війну.

Перемогти!—ось сенс нашого сьогоднішнього існування.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам