Дві невеликі групи прикордонників, одна і складі шести осіб, інша — в десять чоловік, під загальною командою капітана Матюшина, окопавшись на невеликій висоті, довго стримували натиск ворожих сил. Влучним кулеметним, рушничним і гранатометним вогнем прикордонники відбивали одну за одною люті атаки ворога. Вже не один десяток фашистських розбійників упав під свинцевим дощем, вже слабшав їх натиск, як раптом спостерігач повідомив капітанові Матюшину:
— В тилу противника, чисельність — не менше трьохсот осіб.
— Приготувати гранати і кулемети! — наказав капітан.
Червоної Армії повинен разити ворога вогнем до останнього патрона. Якщо вийшли патрони, треба застосувати гранату, багнет, приклад, лопату — все що попадеться під руку, нарешті, пустити в хід свої кулаки, свою фізичну силу і спритність.
Немає слів, померти — це велика справа, це подвиг. Але питання в тому — як померти? Не можна вмирати пасивно, без самої відчайдушної боротьби. І якщо дійсно знадобиться вмирати, то треба це робити так, щоб віддавати з боєм свою кров, краплю за краплею і щоб до останньої краплі крові кулемет в руках бійця руйнував ворога». Саме так бився т. Петров.
Після запеклого бою фашистські війська почали тіснити один з наших застав. Вороги мали намір форсувати річку. Начальник застави наказав Петрову зайняти вогневу позицію біля переправи і забезпечити заняття заставою нової кордону. Коли німці почали переправу, Петров зустрів їх смертоносним вогнем, знищила третю частину батальйону супротивника. Наступ було відбито. Петров загинув, як герой. Народ назавжди збереже в пам’яті ім’я свого вірного сина.
Населення, що живе поблизу кордону з перших же пострілів ворога за власним почином стало вливатися в лави Червоної Армії та прикордонних військ. В ході бою однієї застави з фашистськими військами до прикордонників із сусіднього села прийшли троє селян-колгоспників.
— Дайте нам зброю, ми разом з вами хочемо бити фашистських псів, — сказали вони. Отримавши гвинтівки, колгоспники самовіддано, пліч-о-пліч з бійцями, билися за свою вітчизну.
Капітан Персиків був поранений в бою. 55-річний батько звернувся до командування з проханням: «Дайте мені зброю для боротьби з ворогом. Хочу замінити сина». Прохання було задоволене. Зараз разом з бійцями однією з застав б’ється з ворогами т. Персиків. Разом з ним з гвинтівкою в руках бере участь у боях і його дочка — сестра відважного капітана.
Коли два батальйони противника напали на заставу, праля застави Марія Уткіна разом з бійцями зі зброєю в руках відбивала натиск ворога. Коли прикордонники опинилися в кільці, Уткіна, прекрасно знала місцевість, зголосилася пробратися крізь оточення і доставити донесення командира частини. Вона блискуче впоралася з дорученням і разом з групою підтримки пішла на виручку застави. Разом з червоноармійцями вона зі словами: «Вперед!» — кинулася в атаку на німців,
Противник не витримав штыкового удару і відступив. Радянські воїни першим же ударом збили пиху з зарвалися німецько-фашистських військ. Міф про «непереможність» гітлерівської армії розвіявся, коли весь світ побачив сотні тисяч трупів німецьких солдатів і офіцерів, уламки тисяч танків і літаків.
Червона Армія і Військово-Морський Флот своєю самовідданою захистом рідної землі викликають захоплення у всіх народів світу.
Але противник сильний і підступний. Предстоим не мало жертв і випробувань. Тверезо враховуючи це, вся наша країна мобілізує свої сили для розгрому ненависного ворога. Радянський народ, як один чоловік, піднімається на велику Вітчизняну визвольну війну.
Перемогти!—ось сенс нашого сьогоднішнього існування.
