Вся історія нашої країни пов’язана з Волгою. Велика річка багато бачила на своєму віку. По ній пливли струги Степана Разіна, піднімаючи народ проти царя і бояр. Бачила вона і могутнє військо пугачівської вольниці, і плоти з шибеницями, на яких розгойдувалися повішені бунтарі, коли цареві вдалося придушити повстання. На пустельних берегах будувалися міста, потім задиміли заводи. Перші пароплави плицами своїх коліс вспенили воду. Але ще довго над річкою звучала сумна пісня бурлаков.
Матінкою, годувальницею, красунею називає Волгу народ. Про неї писали Некрасов, Гончаров, Островський. Краса відображена в полотнах Рєпіна. На Волзі народилися і не втомлюються оспівувати її Горький та Шаляпін. На Волзі народився великий Ленін.
Не вперше радянському народові доводиться зі зброєю в руках відстоювати красуню Волгу. У 1918 році сюди прибули надіслані Леніним революційні матроси на чолі з комісаром Миколою Маркіним. Партія наказала їм створити на Волзі військову флотилію для боротьби з білогвардійцями. Флотилія була створена швидко — волгари привели свої пароплави, поставили на них гармати і під червоним прапором — в бій. Билася флотилія за Царицин, Самару, Симбірськ — батьківщину Ілліча, на Камі.
Коли ворог був відкинутий від Волги, флотилія припинила своє існування, роззброєні трудяги-пароплави знову стали возити вантажі по річці.
Коли фашисти напали на нашу країну, знову постало питання про захист великої російської річки. Ще в жовтні 1941 року Державний Комітет Оборони прийняв рішення про створення Волзької військової флотилії. Ворог був далеко, а моряки молодий флотилії посилено готувалися до боїв. І коли гітлерівці наприкінці літа 1942 року наблизилися до Сталінграда, на них обрушилися удари не тільки з землі та повітря, але і з води — стріляли кораблі Волзької флотилії.
Розмовляю з людьми. Особливо довго з темп, хто брав участь у боях за Сталінград. А таких на флотилії багато. Знайомство з ними полегшують документи. У політвідділі зберігаються підшивки флотильской газети, листівки, брошури. У штабі мені показали цілу кіпу нагородних листів. Все це можна читати без трепетною гордості: усвідомлюєш, що навколо тебе справжні герої.
62-а армія генерала в. І. Чуйкова билася, притиснута до берега Волги, відрізана від своїх. Всі її постачання і зв’язок з командуванням фронту здійснювалися тільки через Волгу.
У ніч на 15 вересня 1942 року бронекатери і тральщики під жорстоким ворожим вогнем почали перевозити на лівий берег 13-ю гвардійську дивізію генерала А. І. і. Родимцева. Операцією керував сам командувач флотилією Д. Д. Рогачов. Дві доби тривала переправа. Моряки доставили всю дивізію разом з технікою до місця призначення, і вона нанесла потужний удар, відкинувши гітлерівців з Мамаєва кургану.
У ті ж дні другої половини вересня дивізіони бронекатерів під командуванням капітанів 3 рангу С. П. Лисенко і А. В. Пєскова перевезли на західний берег сотні солдатів — поповнення для 62-ї армії. Зворотним рейсом кораблі забирали поранених. З п’яти-шести переходів здійснювали за ніч катери. Вважалося, що кожен з них може взяти 25 осіб, а брали більше сотні. Кораблі завантажувалися настільки, що палуба опускалася майже врівень з поверхнею води. І все ж катери йшли. Йшли крізь вогняний ураган.
Сталося так, що один з тральщиків був пошкоджений на середині річки, течією його знесло на мілину. Від вірної загибелі десятки чоловік врятував командир дивізіону А. П. Ульянов. Нехтуючи небезпекою, він під прикриттям дим завіси направив кораблі до потерпілого лихо тральщику. Поранені і екіпаж були зняті всі до єдиного людини.
Вночі на 16 жовтня дивізіони катерів Лисенко і Пєскова перекинули в район заводу «Барикади» прославлену 138-ю дивізію Людникова. Вона завдала тут удар по противнику, наступавшему по березі річки у фланг 62-ї армії. Піхотинців підтримували своїм вогнем канлодки «Усискін» і «Чапаєв» під командуванням капітан-лейтенанта Кузнєцова і лейтенанта Воронова. Коли у дивізії підійшли до кінця боєприпаси і продовольство, а спроби доставити їх літаками не увінчалися успіхом, ця задача була покладена на бронекатери капітана 3 рангу Пєскова. Весь плесо (так волгари називають широкі ділянки річки) противник прострілював прямою наводкою. До того ж почався льодохід. Лавіруючи між розривами снарядів і крижинами, катери прорвалися до західного берега. Моряки понесли значні втрати, але доставили піхотинцям боєприпаси і продовольство. Коли катери повернулися на базу, вони буквально були зрешечені кулями і осколками. В борту одного тральщика нарахували 670 пробоїн. У бронекатерів їх було менше — позначалася міцність броні, і все ж у корпусі кожного виявилося 60-70 отворів.