Прерийные індіанці — арапахи, ассинбоины, оглалы і чейенны — воїни, їх дружини і діти тягнули жалюгідне існування за невидимими гратами резервацій, а їх широкі безкрайні прерії, де колись водилося так багато бізонів, були назавжди втрачені.
Залишалася в Америці ще земля в індіанців? На сході, за Міссісіпі, індіанці вже не проживали. Між скелястими горами і Міссісіпі, в преріях, індіанці животіли в резерваціях. Залишалася лише напівпустельна область так званого південного заходу, яка аж до кінця сорокових років формально належала Мексиканської Республіки, а до цього Іспанії як частини королівства Нова Іспанія.
Однак білі в цій частині Нової Іспанії майже не з’являлися. Адже саме тут, у новомексиканской пуебло, коли очолив повстання шаман Поуп. Тінь цього шамана немов лягла на цю землю і відлякувала від білих експедицій в Нову Мексику.
У сусідній Арізоні білих було ще менше. Арізона і примикає до неї частина нинішнього американського штату Нью-Мексико були батьківщиною п’яти войовничих племен апачів, які у іспанської колоніальної адміністрації, а потім у мексиканців користувалися самою поганою репутацією.
Безперервні війни Апачів
З кінця сімнадцятого століття апачі вели з Іспанією, а пізніше з республіканської Мексикою безперервні війни. Але воювали вони не з метою захисту своєї Арізони. Вони здійснювали наїзди далеко на південь, за межі сьогоднішньої Мексики, в штати Сонора і Чиуауа, спалювали іспанські поселення і забирали коней, які для індіанців були найвищою цінністю.
На інший день апачі чірікауа захопили п’ять диліжансів і невеликий конвой, які піднімалися на Перевал апачів. Кочис запропонував американцям обміняти його воїнів на службовців поштової станції і пасажирів п’яти диліжансів. Американці відмовилися. Тоді на очах у парламентарів начальника поштової станції Уоллса прив’язали до хвоста коня Кочиса. Уоллс загинув у страшних муках.
Необачний Веском відповів масовими вбивствами: він наказав повісити всіх полонених апачів. Тоді апачі-чірікауа викопали сокиру війни і приєдналися до воюючих племен.
Мангас Колорадас зі своїми зятями завдав удар по Пінос-Альтос: там промишляли золотошукачі, з якими Колорадас ще «не розрахувався» за минулі роки. Сімдесятирічний велетень атакував місто дигерів з усіх боків і протягом декількох годин захопив його.
Поступово Мангас Колорадас захопив і інші міста Країни апачів, де раніше проживали американці, так що в роки громадянської війни влада в Арізоні знову перейшла в руки апачів. І їх вороги знову змушені були вдатися до хитрощів.
Вбивство Мангаса Колорадаса
Американці запросили великого нан-тана (вождя) на мирні переговори. Проте з однією умовою: нан-тан прийде один і без зброї. Неймовірно, але Мангас Колорадас погодився. Після п’ятдесяти років безперервної боротьби він, ймовірно, бажав спокою і миру для апачів.
Зустріч відбулася 17 січня 1863 року в містечку Мак-Лейн. Була ніч. Командир загону полковник Дж. Р. Вест запропонував відкласти переговори до наступного дня. Він запевнив Мангаса, що у військовому таборі той буде в цілковитій безпеці, оскільки для його особистої охорони, він виділив двох солдатів. Цим солдатам були дані чіткі вказівки по охороні головного вождя об’єднаних апачів.
Вказівки (за відомостями одного з каліфорнійських солдат із загону полковника) дійсно були чіткі:
«Хлопці, він мені потрібен мертвим, розумієте. Він мені потрібен мертвим!»
Сердечно попрощавшись зі своїм гостем, Вест пішов. Була холодна ніч, і вождь приліг біля вогню, і охоронець Кольє сунув у вогонь вістря свого багнета і встромив розпечену сталь Мангасу в ікру ноги. Вождь спробував підвестися, але тут був пущений в хід кольт другого його «охоронця» солдата Мзс. Тут же вистрелив і Кольє. Тяжкопоранений велетень, нан-тан апачів, упав у полум’я багаття.
До ранку багаття згасло, і в сірому попелі згасла життя славетного вождя апачів.