За законами бойової співдружності билися 11 синів Сходу — бійців 76-ї Червонопрапорної стрілецької дивізії на чолі з лейтенантом Михайлом Кабрибовым. Вони стали творцями ратного подвигу, про який дізналася вся країна. Це сталося 17 вересня 1942 р. на правому березі Дону в районі станиці Клетській.
Виконуючи бойове завдання, взвод під командуванням лейтенанта Кабрибова штурмом оволодів заввишки з відміткою 115,2. Це була перемога, яка вимагає неймовірних зусиль. До результату бою від взводу залишилося всього 11 воїнів — і всі вони були посланцями народів Сходу: вісім узбеків, казах, татарин і азербайджанець — відважний командир Михайло Кабрибов.
Противник, не змирившись із втратою важливого рубежу, зробив контратаку великими силами. Понад 300 ворожих солдатів і офіцерів рушили на штурм висоти. Чекав нерівний двобій, бо наступали у багато разів перевершували за чисельністю.
Ось імена героїв: М. Кабрибов, А. Ирданов, Н. Хаитов, Б. Гайаров, Д. Ахмедов, С. Пойзиев, С. Морданов, X. Мусаєв, Б. Аликбеков, С. Тленов, Т. Хузін.
…Відважно бився на рубежах історичної битви славний син чеченського народу Хан-паша Нураділов — в минулому — молодий колгоспник.
Фронтова доля влаштовувала йому чимало суворих випробувань. Спочатку він був їздовим кулеметної тачанки, а потім став командиром кулеметного взводу. У свої 20 років він вважався бувалим солдатом, бо позаду залишилися бої на Україні, під Яльцем і Ростовом. І ось тепер знову бої, але вже на приволзької землі. Змужнівши в сутичках з ворогом, Нураділов ніколи, навіть у найкритичніші хвилини бою, не втрачав присутності духу.
Своїм бойовим товаришам він говорив горді слова: «Обуглись, але вистій!» Ці слова служили для Нурадилова бойової заповіддю, клятвою на вірність Батьківщині. Командир сказав кулеметника: — Прикрий лівий фланг і підтримуй наступаючих.
Нураділов сміливо висунувся вперед і в розпалі сутички не помітив, коли і як опинився майже відрізаним від свого ескадрону. Його поранили в плече. А дуло кулемета палахкотіло вогнем. Кулеметник продовжував поливати фашистів струменями разить свинцю.
Не рахуючись з втратами, гітлерівці все ближче і ближче підбиралися до кулемета. Нураділов був поранений вдруге, на цей раз в груди. Припавши до землі, він відчув, як кров просочилась до неї через солдатську гімнастерку. В довершення всього скінчилися патрони, і його нерозлучний друг «максим» міг дістатися фашистам.
Економлячи кожен рух, щоб зберегти залишок сил, боєць повільно потягнув кулемет до своїх. Тьмяні очі майже не бачили, кожен крок коштував неймовірних зусиль. Нарешті стікав кров’ю, він почув російські голоси і з полегшенням зітхнув. Він знайшов у собі сили розігнутися і піднявся у весь зріст.
Мертвеющие губи прошепотіли: — Не було… більше… патронів…— і впав замертво.
Нураділов дорого віддав своє молоде життя. Тільки в боях під містом на Волзі він знищив 250 фашистів. Коли Олександр Леонов прийняв зброю Нурадилова, в кулеметі виявилося 12 пробоїн і шість вм’ятин.
У бойовій літописі його колишньої частини є такі рядки: «1 вересня 1942 р. на висоті 220 упав прославлений кулеметник, доблесний лицар Радянської Батьківщини Нураділов Хан-паша, який знищив у багатьох боях 920 фашистських солдатів і офіцерів. Партія і уряд високо оцінили заслуги сержанта Нурадилова. Йому першому в з’єднанні присвоєно звання Героя Радянського Союзу.