У липні 1941 року у складі 856-го артилерійського полку 313-ї стрілецької дивізії вчитель Можгинской школи Олексій Петрович Кузнєцов був спрямований на Карельський фронт. Важкі, важкі бої йшли під Пряжею, Медвеж’єгорському, Петрозаводськом. Були гіркі дні відступу. Не вистачало гармат і боєприпасів. Але і в цих неймовірно важких умовах зростала віра в перемогу.
Як не прагнули стримати наступаючого противника воїни, все ж довелося залишити ворогові Петрозаводськ, Медвежогорськ, Повенець, і дивізія закріпилася на Біломорсько-Балтійському каналі. Радянським командуванням були вжиті всі заходи, щоб утриматися на цьому рубежі. Бійці билися з повною свідомістю свого боргу, розуміючи, що на їх плечі тепер лягла величезна відповідальність за долю не лише Радянської Карелії, але і всієї країни.
Олексію Петровичу Кузнєцову пощастило тим, що він потрапив у гарматний розрахунок прекрасного артилериста Арсентія Юхимовича Смоліна. Бійці підібралися непогані: з Удмуртії, Карелії і Москви. Незважаючи на важкі умови фронтового життя, ніхто не хникав, ніс, як кажуть, свій хрест в повну міру своїх сил і можливостей.
Саме завдяки Арсентию Юхимовичу Кузнєцов зрозумів, що на війні мало мати хоробрість, мало бути готовим до самопожертви, оскільки тут померти легше всього, а треба перемогти ворога і залишитися живим. Для цього треба мати великий розум і тверезий розрахунок.
Одного разу гарматний розрахунку старшого сержанта Смоліна було дано завдання знищити одну досить хитромудро влаштовану ворожу вогневу точку. Не-далеко від Біломорсько-Балтійського каналу стояв фінський будиночок. Місце для нього було вибране дуже вдало: майже вкругову від будиночка місцевість проглядалася, отже, прострілювалася.
Розвідники не раз намагалися підібратися до будиночка, але безуспішно. Шлях перегороджували кулемети і потужні вогнемети. Нарешті, будиночок одного разу був знищений батареєю комбата Турова, але на наступний день він знову виріс. Стало ясно Кузнєцову Олексію Петровичу, що противник дуже дорожить цією точкою і буде вживати всі заходи для її оборони.
Завдання ускладнилася тим, що з тієї вогневої позиції, з якої вела вогонь батарея Турова, діяти більше було не можна: ворог міг моментально вразити її. Отже, необхідно обладнати нову вогневу точку. Причому роботу слід провести під носом у ворога, та так, щоб він не помітив цього. А потім прямою наводкою вразити ціль. Ще одна трудність полягала в тому, що п’ять кілометрів шляху до вогневої точки доведеться йти по болотах і кам’янистим лісовими стежками.
Бійці Смоліна, в тому числі і Кузнєцов, озброївшись лопатами, кирками, сокирами та пилками, попрямували по лісовій дорозі в бік 3-го шлюзу Біломорсько-Балтійського каналу. Лісова дорога спочатку вела по сосновому бору, потім пройшла через низькорослий березняк, який змінився болотом. Тут вийшов вперед провідник-карел, добре знаючий місцевість.
— По верху будиночка гранатою, підривник осколковий, приціл 12, один снаряд, вогонь! — подав команду Смолін.
Постріл. Снаряд точно влучив у ціль. Дах будиночка знесло.
— По низу будиночка, підривник фугасний, три снаряди — вогонь! — кричав тепер у всю міць своїх легенів командир.
Снаряди летіли один за іншим. Будиночок палав, з неї вискакували ворожі солдати в одних підштаниках, але хто-то вже стрімко біг до будиночка. Смолін скомандував: «Відбій!» Гармату бійці негайно відкотили в укриття і самі сховалися. Ковалів озирнувся і побачив, що на майданчику залишився ящик зі снарядами. Тут же вискочив, схопив ящик і, не відчувши тяжкості, миттю доставив його, заховав в укриття. В ту ж секунду над головами бійців почали вибухати снаряди. Один з них взбуровил камінь якраз там, де стояв ящик зі снарядами.
— Невже противник нас помітив? — промовив один із бійців,— щось дуже вже влучно стріляє.
— Ні,— впевнено заперечив Смолін,— якби він помітив нас раніше, ми б зараз ось так не сиділи і не курили. Він випустив вже по нас три десдтка снарядів.
— А якби почати дуель? — не вгамовувався боєць.
— Мокре місце від нас залишилося. Але справа не в цьому. Ви помітили людей, що біжать до будиночка? Так от це були розвідники нашої другої роти. Зараз вона веде там розвідку боєм, виявляти вогневі точки противника, їм потрібно «мови», а якщо вдасться — захопити висоту, розташовану праворуч. Завдання ми виконали. Так що, братці, сидите і палите. А втім, пора і забиратися геть, поки до нас не завітали «гості».
Невдовзі бійці рушили зі своєю гарматою назад і благополучно дісталися до своїх позицій.
Це був всього лише один епізод з життя артилеристів, і про нього дивізійна газета «На штурм» написала лаконічну статтю: «Розрахунок знаряддя старшегосержанта Смоліна успішно виконав завдання, знищивши вогневу точку противника, яка перебувала у фінському будиночку в районі Повенца».