Перші роки на війні
Василь Дмитрович Ушаков народився в удмуртської родині в селі В’ятка Глазовського району.
Тут невтомно трудився він спочатку в господарстві батька, з організацією колгоспу став рядовим колгоспником, а потім працював трактористом, з 1938 року—комбайнером. У 1939 році в світі вже розгоралася Друга світова війна.
Перший військовий урожай був зібраний повністю. Розрахувалися з державою. Настала зима, тільки б радіти і готуватися до наступного урожаю. А тут? З села всі йшли в діючу армію. Чоловіків залишалося менше і менше.
Василь Дмитрович ще на початку воїни думав: «От люди йдуть на фронт, а я залишаюся в тилу. Що вони скажуть мені, коли прийдуть додому з перемогою?» Настали важкі переживання.
— Недобре якось виходить, товаришу капітан, — звернувся Ушаков до працівника Пудемского райвійськкомату. Люди йдуть на фронт, а я в тилу… Соромно мені Пошліть туди і мене.
Дороги вже були занесені снігом, коли в грудні 1941 року Василь разом з іншими, покликаними крокував на станцію Яр. Важко було Василеві дивитися на сім’ю, яка йшла його проводжати на фронт…
Військовий ешелон. Товарні вагони. Колеса чітко відстукували дріб, відзначаючи кожен стик рейок.
На місці прибуття почалася бойова навчання. На розвідника готувався Василь Ушаков.
18 травня 1942 року Василь прибув на Східний фронт, у 113-й мінометний полк розвідником.
Кланявся кожної пролетавшей пулі, а потім і обвыкся і навіть став інших повчати: «Не бійся просвистала кулі. Вона вже пішла повз. Бійся тієї, яку не чуєш».
— Перше бойове хрещення,— каже Василь Дмитрович,— я прийняв біля річки Жіздра Смоленської області. Обладнав свій спостережний пункт на ялинці, але фашисти помітили і сильно почали обстрілювати з мінометів і гармат. А це, хоч і небезпечно було, допомогло мені виявити вогневі точки ворога. Через кілька часу, коли я доповів про них, наші мінометники знищили ці точки гітлерівців.
Сміливі вилазки і бойові заслуги Ушакова
У липні 1943 року 113-й мінометний полк вступив у бій. Розвідник Ушаков зі своїми товаришами проводив постійну розвідку і сміливі вилазки до переднього краю оборони фашистів, виявив їх вогневі точки, які, за його даними, знищувалися минометчиками.
Підсумок перших успіхів в бою у Ушакова був відзначений нагородою. 22 серпня 1943 року він отримав медаль «За бойові заслуги».
Перед боями на Курській дузі Василь Ушаков став кандидатом у члени КПРС.
В боях в районі села Вротник-1, висунувшись вперед, Ушаков виявив ретельно замаскований станковий кулемет, мешавший нашим наступаючим. І тут же мінометники накрили його. Іншого разу він, ризикуючи життям, в районі села Грабновля виявив два німецькі кулемети і, як тільки Ушаков передав їх координати мінометникам, кулемети були миттєво розбиті.
4 вересня 1944 року відважний воїн нагороджений другою медаллю «За відвагу». А потім на грудях його з’явилася третя медаль «За відвагу».
Артилеристи з сильними боями просувалися до річки Одер, в напрямку на Штеттін. Ушаков на тій ділянці впевнено відвойовував метр за метром територію перед Одером.
14 березня зав’язалися бої на правому березі Одеру. У смузі настання 113-го мінометного полку німці створили мережу сильних укріплень з метою не допустити радянські війська до форсування ріки. Тільки піднімуться наші в атаку, так шквальним вогнем противника виявляються притиснутими до землі.
— Б заткнути пельку! — зло промовив командир дивізіону.— Розвідайте, товариш Ушаков, що там і де вони.
Через кілька хвилин у навушнику командира почувся знайомий голос Ушакова:
— Товариш командир, бачу німецькі вогневі точки — міномет і кулемети… Ось їх координати…
Німці здорово б’ють по мені з кулемета. Вдарте по ньому,— просив Ушаков.
— Сирена! Сирена!.. Я Хвиля!.. Я Хвиля! Передаю дані про…
— Прийнято… Прийнято…— отримав «квитанцію» Ушаков від дивізіону.
А через кілька секунд злетіли на повітря всі зазначені Ушаковим вогневі точки.
Берег річки Хафель був очищений, і наші частини кинулися до річки Ельби, де радянські воїни зустрілися з військами союзників.
15 травня 1946 року Указом Президії Верховної Ради СРСР Ст. Д. Ушаков був нагороджений орденом Слави I ступеня.
У вересні 1945 року Василь Дмитрович демобілізувався і приїхав додому.