Особовий склад 7-го кавалерійського корпусу, хоробро борючись з гітлерівцями, протягом двох тижнів відбивав удари кількох ворожих дивізій, які намагалися знищити кіннотників, воспретить їм прорив через лінію фронту. Основні сили корпусу, хоча і понесли величезні втрати, вийшли з рейду організовано.
У важкі дні рейду гвардійці проявили мужність, відвагу і героїзм. Про це свідчать і спогади учасників цих незабутніх подій.
Колишній зв’язківець гвардії сержант Д. Ф. Єфімов з Іркутська розповідає: «Під ураганним вогнем, під розривами бомб, снарядів і ми пішли ми на останній прорив. В нейтральну зону нас вирвалося п’ять чоловік, і ми впали від втоми і всього пережитого. Серед нас було троє поранених, але і здорові не могли далі рухатися. Коли нас зустрічали піхотинці, бачачи наш войовничий і в той же час втомлений вигляд, вони з неприхованим подивом дивилися на нас, вирвалися з пекла оточення».
Гвардії лейтенант М. Р. Щербаков, командир взводу 16-ї гвардійської кавдивізії, писав: «Битися з ворогом доводилося багнетом і гранатами. В хід було пущено все, що було під руками. Нас залишилося небагато. Але нам необхідно було не тільки пробиватися через лінію фронту самим, але і виносити поранених товаришів. І ми вирвалися».
— Цей рейд, — згадував ветеран корпусу А. Н. Кузнєцов з Ташкента, — запам’ятався тому, що все було на межі боротьби життя зі смертю. Він наповнений пам’яттю про загиблих товаришів, стогонами поранених, запеклими боями і бомбардуваннями. Рейд нагадує про стійкості наших кіннотників, самовідданості і героїчні подвиги радянських людей.
Частина особового складу корпусу під час рейду загинула або пропала без вісті, багато, в основному з-за поранень, опинилися в полоні. Деякі, як з’ясувалося згодом, продовжували боротьбу проти загарбників у складі партизанських загонів.
Командир артдивізіону 148-го гвардійського артилерійсько-мінометного полку гвардії старший лейтенант А. А. Бадалов, опинившись у полоні, кілька разів намагався втекти з концтаборів. Тільки в квітні 1944 р. йому вдалося зробити це, і він прилучився до французького руху опору. Разом з іншими радянськими громадянами, що бігли з полону, брав участь у багатьох операціях французьких партизанів. За успішні бойові дії був нагороджений двома орденами Франції. У 1945 р. А. Л. Бадалов повернувся на Батьківщину.
Втік з полону, героїчно бився разом із чехословацькими партизанами і загинув у Празі гвардії сержант Аухатов. Комісаром партизанського загону імені Пархоменка був гвардії капітан Хамза Касимов. Яскравим прикладом стійкості і відваги з’явився подвиг гвардії капітана К. С. Володимирського, який опинився в загоні прославленого чекіста Д. Н. Медведєва.
Багато бойових подвигів здійснили конногвардійці, очолюючи або входячи до складу невеликих партизанських загонів я груп. Там, де проходив корпус, оживала робота підпільників.
«В силу обставин, що склалися частина кіннотників залишилася в районі Іванівки та прилеглих хуторів. Тут вони створили з місцевої молоді підпільну групу опору».
Корпус активно підтримували місцеві партизани, очолювані П. І. Чернявським, Л. Л. Пискуновым та іншими, які взаємодіяли з ним і вели розвідку в його інтересах.
Спільно пролита кров шахтарів Донбасу і воїнів – кіннотників з особливою силою показала єдність Радянської Армії і нашого парода. Воїни корпусу, не отримуючи продовольства і фуражу для коней, прагнули допомагати населенню, віддаючи частину захоплених до бою продуктів і зерна, як це було в радгоспі імені Марін Демченко, коли був захоплений склад із зерном. Місцеві жителі зі свого боку подякували кіннотників за надану допомогу. Не випадково тому велика група шахтарів влилася в ряди корпусу.
7-й гвардійський кавкорпус з поставленими перед ним завданнями з рейду в тил противника успішно впорався.
Значні втрати корпус зазнав під час прориву і при проході переднього краю противника. Прорив здійснювався в денний час, при великій концентрації сил та засобів, так як вночі перед цим корпус йшов по бездоріжжю і не зміг вчасно вийти в район прориву. Боєздатність частин і підрозділів в цей час залежала від наявності боєприпасів, яких вони майже не мали, я погодних умов. Особовий склад, який перебував у боях близько трьох місяців, сильно втомився, коні були виснажені.
Позначилося також і те, що частини 14-го гвардійського стрілецького корпусу перейшли в наступ з запізненням і не змогли вчасно підтримати прорив кіннотників через бойові порядки противника.
В рейді і при виході з нього загинула значна частина командного та політичного складу корпусу.
