6 червня 1944 року почалася одна з наймасштабніших операція союзних військ вторгнення в Північну Францію.
На світанку 6 червня понад тисячі американських важких бомбардувальників 8-го авіаційного корпусу почали бомбардування берегових батареї і споруд, потім був наліт 500 середніх бомбардувальників, і на завершення ранкової повітряної атаки узбережжі бомбили великі з’єднання англійських бомбардувальників 2-го тактичного авіаційного корпусу. Всього з півночі і до 8 годин ранку авіація союзників скинула по березі і по району висадки 10 тисяч тонн бомб. Одночасно з бомбометанням, на світанку, понад 200 тральщиків під прикриттям крейсерів і авіації на широкому фронті почали тралення підходів до берега і районів, намічених для маневрування флоту при стрільбі по березі.
Після повітряної атаки узбережжя у великому числі пунктів були успішно висаджені повітряно-десантні війська з транспортних літаків, так і з планерів, на яких знаходилися великі сили. Ці десанти, які в подальшому з’єдналися з основними силами десанту, захопили аеродроми, зруйнували мости і дороги, перешкоджаючи руху німецьких резервів.
В 5 годин ранку англійська ескадра лінійних кораблів відкрила вогонь по берегових батарей німців; незабаром вогонь вели вже понад 640 морських гармат калібром від 4 до 16 дюймів. Артилерійська атака берега велася дуже рішуче. Міноносці підходили до берега на відстань до 1400 метрів від деяких німецьких батареї. Тільки за 10 хвилин перед висадкою на березі було випущено більше 2 тисяч тонн фугасних снарядів. Флот спільно з авіацією в цій атаці придушив вогонь 80% німецьких батарей. До висадки перших кидків десанту коригування вогню кораблів здійснювалася літаками-корректировщиками, в подальшому, після висадки, коригування здійснювали берегові коректувальні пости.
В 6 годин 30 хвилин вогонь гармат великого калібру лінкорів «Нельсон», «Уорснайт», «Рамилиес», «Невада», «Тексас» і «Арканзас», а також бомбові удари були перенесені в глибину району висадки. До берега під прикриттям винищувачів і міноносців кинулися тисячі десантних судів. Дії флоту і висадку десанту прикривала з повітря 11 тисяч літаків першої лінії, які створили над районом операції своєрідний «повітряний парасолька», в повітрі одночасно перебувало не менше 200 літаків над кожною ділянкою висадки.
Висадка десантів була проведена під час відливу в районах бухти річки Сена, на південний захід від Гавра, в районі гирла річок Сени, Орі і Вір, а також південний схід Шербура. Слідом за морською піхотою («командос») «першими висадилися на берег 50-британська я піхотна дивізія, потім 3-я канадська дивізія. 1-я і 29-я американські піхотні дивізії.
Авіація союзників зустріла слабкий опір з боку винищувальної авіації і зенітної артилерії німців. За повідомленням агентства Рейтер, опір німців на березі було менш сильним, ніж передбачалося, вогонь берегової артилерії був недостатньо ефективним. Широко застосовані німцями підводні перешкоди виявилися мало ефективними: в період відпливу вони всі виявилися оголеними.
Каравани суден з десантом союзників не піддавалися обстрілу артилерії берегової оборони німців. Не завадив висадці і фашистський флот, легкі сили якого, переважно торпедні катери, з’являлися в зоні висадки з великим запізненням.
У комюніке союзників № 3 вказувалося, що «військово-морські сили ворога не робили ніякої нової спроби перешкодити нашим десантам з моря».
Всі ці положення «підтвердив і прем’єр-міністр Великобританії Черчілль, який заявив, що «перешкоди, споруджені на море, виявилися не такими важкими, як цього побоювалися. Перехід по морю був здійснений зі значно меншими втратами, ніж ми припускали». Командувач об’єднаним флотом союзників адмірал Бертрам Рамсей вже на наступний день після висадки заявив, що «перша фаза десантних операцій пройшла успішно на всі 100%», при плануванні операції допускалася можливість втрати десантних суден від вогню берегових батарей і від мін загороджень до 10%, але фактично тільки легкі бойові суду понесли невеликі втрати, не позначилися на ході висадки. Зокрема американський флот, за заявою президента Рузвельта, втратив 2 есмінця і I десантне судно для перекидання танків.
Агентство Рейтер крім того, повідомило, що американський торговий флот втратив деяку кількість судів, проте втрати були значно нижче, ніж очікувалися. Втрати військово-повітряних сил союзників під час висадки становили приблизно 1%. Погода не виправдала очікування: була низька хмарність, північно-західний вітер розвів хвилю і утруднював висадку, яка тривала весь день б червня під безперервним прикриттям авіації і вогню флоту. В районі висадки було піднято велику кількість аеростатів-загородження і широко застосовувалися димові завіси, К. кінець дня всі берегові батареї німців ще не були придушені, але вони трималися весь час під ударами з повітря і під вогнем кораблів флоту, тому вогонь батарей вже не був ефективним. Приходили німецькі танки «тигр» в ряді випадків розсіювалися вогнем флоту. Так, крейсери «Оріон» і «Аргонавт» з дистанції 20 кілометрів своїм вогнем розсіяли скупчилися танки і піхоту німців. Не менш ефективно відображена була атака німців на північ від Кана вогнем лінкора «Уорспайт», викликаним одним з літаків «Синтфаер», який виявив скупчення бронемашин і піхоти противника.
Протягом дня 6 червня авіація союзників продовжувала наносити удари по мостах, дорогах, берегових батарей і живої сили супротивника, скинувши всього до 20 тисяч тонн бомб і забезпечивши цим успіх десанту. Літаки одного тільки 9-го американського авіакорпусу зробили за день більш 4750 вильотів.
До кінця дня 7 червня висаджені в різних пунктах узбережжя морські десанти встановили між собою зв’язок по фронту, ширина якого досягла 80 кілометрів і глибина в деяких місцях — до 20 кілометрів. Встановлена була зв’язок також з повітряними десантами. Перший етап бою за висадку пройшов успішно, плацдарм для подальшого нарощування сил вторгнення був створений і закріплений.
Таким чином, союзниками була досягнута повна тактична раптовість висадки; це цілком підтверджують і полонені німці, а також слабка протидія авіації німців у перший день вторгнення і запізніле поява легких сил німецького флоту в районі висадки.
Втрати союзників в живій силі при висадці виявилися нижче самих оптимістичних припущень; до результату 12 червня всі поранені були евакуйовані в Англію.
Зміцнення і розширення плацдарму на березі йшло настільки впевненим темпом, що 42 нюня зайняту союзниками територію відвідали на есмінці «Кольвін» прем’єр-міністр Великобританії Черчілль, генерал Ейзенхауер, адмірал Кінг та інші вищі начальники союзних військ; 14 червня в Нормандію приїздив генерал де Голль, а 16 червня район боїв відвідав англійський король, прибувши до Франції на крейсері «Аретуза».