7 вересня 1943 штаб 796-го артполку отримав бойовий наказ про наступ на Новоросійськ. Дата і час настання, однак, не вказувалися. Але незалежно від цього тепер почалися останні приготування до бою. Перевіряється готовність батарей і дивізіонів до виконання завдання з підтримки стрілецьких частин і підрозділів.
Все вже було готове. Полк у складі п’яти гарматних і трьох гаубичних батарей стояв на позиціях, готовий у будь-яку хвилину нанести по фашистах вогневий удар великої сили. Чекали тільки команди з наглядової або командного пункту.
Був вересень, а погода все ще стояла літня, тепла. Долина за перевалом, Де розташовувалися батареї 2-го дивізіону, покрита густим зеленим вбранням дерев і чагарників. Сонце сідало за обрій і майже сховалося за висотами. Лише в декількох місцях між ними пробивалися його косі яскраво-вогняні промені. Вже починало сутеніти, а гаубичники-огневики все ще копошилися в капонірах: перевіряли приціли, сортували снаряди і додаткові заряди, протирали матеріальну частину гармат.
10 вересня 1943 року. На східному і західному берегах противник вів рідкісний артилерійський вогонь, зрідка лунали автоматні і кулеметні черги. Ні-ні та й ракета злетить, освітлюючи темряву. Насторожена тиша особливо гнітюче діє на фронті, від якої солдати прокидаються, заснувши під гуркіт стрільби. Артилеристи сиділи на станинах гармат, на снарядних ящиках. Чекали. Раптом повітря сталися потужні залпи «катюш». Це був сигнал для польової артилерії. Пролунала довгождана команда «вогонь!» Командир гармати сержант Василь Степаненко, грюкнувши по плечу піднощика снарядів Мільтона Тотаева, сказав: «Ну, кацо, давай!» Гуркіт артилерійської кононады все посилювався. Навколо гуло, гуркотіло, небо осяяли залпи пострілів.
Дивлюся на годинник. Без п’ятнадцяти хвилин три. З боку моря чути часті постріли корабельних і берегових батарей. Скоро на допомогу артилерії приходить бомбардувальна і штурмова авіація. Ми стріляли й стріляли по живій силі ворога, по його вогневих позиціях, дротових загороджень, розчищаючи шлях атакуючій піхоті. Телефоністи з НП передавали на батареї: «Мета знищена!», «Мета пригнічена!», «Молодці, товариші артилеристи!»
Розташування противника було схоже на величезний пекельний котел, дихаючий вогнем і смертю. Ворог мовчав. Здавалося, що він ґрунтовно пригнічений і його дії паралізовані.
Начальник артилерійської коректувальної групи полку І. А. Мкртумов розповідає:
Десантники знали, що пройти через ворота молу в бухту без бою буде неможливо. Ця ділянка противник добре пристрелял, на молах було багато вогневих точок. Тому легкої перемоги ніхто не чекав. Так воно і вийшло. Майже разом з ударами нашої артилерії противник відкрив вогонь у відповідь по катерам десанту.
Над нами повисли освітлювальні снаряди. Ведуть вогонь великокаліберні кулемети і гармати прямої наводки. Безперервно вибухають вибухових снаряди. Але десантні катери нестримно рухаються вперед і вперед. Ось ми вже досягли воріт молу. Командир катера — досвідчений і хоробрий моряк — командує: «Повний вперед»— і, маневруючи під вогнем противника, проводить катер через ворота молу в бухту, курс — до Імпортної пристані. Тут же чуємо попередження: «Приготуватися до висадки!» Через кілька хвилин катер пришвартовується до пристані. По нас фашисти ведуть автоматний і кулеметний вогонь, зовсім поруч рвуться ручні гранати, по пристані б’є артилерія і міномети.
Ворог сильно лютує, огризається, але перешкодити висадці нашого десанту вже не в змозі. За сигналом майора Леженіна, незважаючи на ворожий опір, десантники швидко стрибають хто на причали, а хто прямо у воду. Тепер вже ніхто не зуміє зіштовхнути нас в море. Мчить потужний солдатське «ура!» і морське —«полундра, вперед!», з якими десантники кинулися в атаку на ворога. Гарнізон противника не витримав натиску і почав відходити.
Над Цемеської бухтою, прикриваючи десант, баражує авіація. Відчайдушно чинить опір супротивник. Його батареї роблять наліт за нальотом по районах наших вогневих позицій і особливо по бухті, в яку все глибше і глибше втягуються катери та інші плавзасоби з десантниками. Ось заскрипіли шестиствольные фашистські міномети. Тут же відкрили вогонь важкі гармати. На воді від розривів ворожих мін і снарядів вгору піднімається безліч білястих фонтанів.
Сильний бій йде десь біля клубу моряків. Інша група десантників просунулася в бік залізничного вокзалу. В районі елеватора деякий час гітлерівці чинили опір, але врешті-решт змушені були відійти. Підрозділи 1339-го стрілецького полку, що висадилися біля східного молу і на Імпортній пристані, швидко подолали дротяні загородження, вийшли з-під сильного двостороннього вогню противника і також просуваються вперед. До шостої години ранку над південно-західною окраїною Новоросійська замайорів радянський червоний прапор.
Командир артполку підполковник М. І. Стрункин, переконавшись, що десант висадився і розширює зайнятий плацдарм, наказує перенести артогонь в глибину ворожої оборони. Стрункина сильно турбує відсутність зв’язку з Мкртумовым, з десантом 1339-го стрілецького полку. Він вимагає від радистів шукати Мкртумова в ефірі.
Скоро сержантові М. М. Савчуку вдалося встановити радіозв’язок з Мкртумовым. З’ясувалося, що, ледве вчепившись за край новоросійської землі, артилерійська коригувальна група змушена була разом зі стрілками і морськими піхотинцями вступити у важкий бій з гітлерівцями.
У цьому зав’язався бою начальник коректувальної групи В. А. Мкртумов і його підлеглі допомогли нашій піхоті відбити сильну контратаку противника. Але й самі понесли втрати. Перебували з Мкртумовым радисти сержант Подільський і рядовий Алієв загинули смертю хоробрих. Була розбита і радіостанція. Тоді для зв’язку з полком Мкртумов використовував опинилася поруч радіостанцію коректувальної групи берегової артилерії, висланої командиром висадки десанту контр-адміралом Р. Н. Холостяковым.
Капітан І. А. Мкртумов кодом доповів підполковнику М. І. Стрункину, що супротивник, оговтавшись від перших ударів десантників, запекло пручається. Гітлерівці кинули проти наших десантних підрозділів піхоту, танки, артилерію. Вони контратакують в районі електростанції і з напряму цемзавода «Пролетар». Заступник командира полку майор А. В. Леженин просить озлобити ці пункти артогнем і перегородити тим самим дорогу фашистам.
— Запросити до телефону командирів дивізіонів, — наказав М. І. Стрункин начальнику зв’язку П. М. Рогожкіну.
Дротовий зв’язок працювала безперебійно і чітко. Відразу ж командиру полку доповіли, що Борисов, Крутовський і Осадчий на дроті. Стрункин бере телефонну трубку і особисто віддає розпорядження:
— Першого дивізіону десятихвилинним нальотом всіх трьох батарей знищити контратакующего противника північніше і північно-східніше електростанції.
— Другого дивізіону п’ятнадцятихвилинний нальотом знищити ворожу піхоту і танки, контратакуючі наші підрозділи від цемзавода «Пролетар».
— Третього дивізіону п’ятихвилинним нальотом і в подальшому біглим вогнем однієї батареї воспретить підхід живої сили противника до переднього краю з Очеретяною балці, інший — задимити гору Цукрова Голова.
Командири дивізіонів та батарей негайно підготували дані для стрільби і відкрили зосереджений вогонь по противнику.
Вдень, 10 вересня, 796-й артполк наносив удари по скупченню фашистської піхоти в районах швейної фабрики і пристані біля елеватора, по танках противника в Камишовій балці і біля дороги на схід елеватора. Кілька разів довелося задымлять гору Цукрова Голова, щоб засліпити супротивника, і виконувати інші заявки десантників.
У підсумку 1339-й стрілецький полк, вдало підтриманий батареями 796-го артполку, до кінця дня відбив усі контратаки противника, зайняв електростанцію і всі будівлі, що прилягали до неї, до цементного пірсу і Східного молу, і продовжував розвивати наступ в напрямку цемзавода «Пролетар» та селища Адамовича Балка.
Увечері в 796-му артполку підвели підсумки за день. За рішенням командира полку Стрункина і замполіта Руднєва капітан Мкртумов за сміливі та ініціативні дії в період висадки десанту, за особистий героїзм проявлений при відбитті контратак противника і вмілу коригування артилерійського вогню представлявся до нагородження орденом Червоного Прапора. Командування полку відзначало відмінні дії, мужність і самовідданість у бою особового складу 1, 2, 3 і 6-ї батарей. На командирів цих підрозділів капітанів А. Н. Іванова, М. А. Цогоєва, А. К. Вінюкова і старшого лейтенанта М. Ф. Орлова, показали зразки міткою артстрельбы по живій силі і вогневим точкам супротивника, вміння швидко готувати дані та добре допомагати вогнем стрілецької ротам, складалися реляції для нагородження їх орденами. Було наказано представити до нагородження орденами і медалями найбільш відзначилися при виконанні бойового завдання солдатів і сержантів.