Випадки розбрату між братами-слов’янами | Історичний документ

Слов’яни перебувають у однієї мовної групи індоєвропейської мовної сім’ї, мають спільну історичну прабатьківщину, і це, по ідеї, повинно робити їх близькими по духу і дружніми, проте в історії їх відносини складалися досить складно. Більше того, саме етнічна близькість досить часто не зближує, а зіштовхує братні народи.

Основних причин, як видається, дві. Це спільна історична спадщина і територіальна близькість. Наприклад, протиріччя між росіянами і українцями багато в чому базуються на претензії на панування над спадщиною Давньоруської держави. Принаймні, такий погляд формує світогляд звичайних людей.

Територіальна близькість, тривалий час перебування в складі Російської держави, де росіяни були титульною нацією, загострювало протиріччя, а можливо їх було головною причиною.

Конфлікт між Українцями і Росіянами.

Нерозуміння і розбіжності між росіянами і українцями почали складатися в XVII столітті. Перші ознаки намітилися вже в Смутний час, коли запорожці активно діють у лавах військ як Лжедмитриев, так і Речі Посполитої. Втім, тоді всі воювали проти всіх, тому це було не зовсім національне протистояння.

А ось в середині XVII століття, коли розпочалася війна за володіння Україною між Росією і Річчю Посполитою, українці часто виявлялися в антиросійської позиції. Епічність битва під Конотопом у 1659 р. тому свідчення. Зрада гетьмана Івана Мазепи в Північну війну вже на початку XVIII століття – в тому ж ряду. Українська народність формувалася в умовах відносно слабкою державності Речі Посполитої, і опинитися в складі жорсткого централізованого Російського держави виявилося для них серйозним випробуванням, яке ще й посилилося при Катерині, покінчила з запорожцями, автономією України і розповсюдила туди кріпосне право.

Хоча і в складі імперії, і в СРСР українці національної дискримінації не піддавалися, прагнення до незалежності в умовах максимально централізованої держави проявлялося нерідко, особливо в період криз. Це було і під час революції 1917 року, і під час війни і, звичайно при розпаді СРСР. Ситуація, що склалася в результаті майдану 2013-14 рр., джерело має той же.

Конфлікт між Російськими і Полякми

Так само, незважаючи на етнічну близькість, найбільша кількість різного роду протиріч склалися і набули сталість між росіянами і поляками. Тут більшою мірою проявилося територіальне сусідство і відповідно боротьба за геополітичний простір. Початком стає факт вилучення у поляків території червенской землі Володимиром Красним Сонечком в кінці Х століття.

Надалі територія західної Русі є постійним предметом суперництва. Територіальний спір доповнювався релігійним, оскільки поляки сповідували католицизм, який сам по собі був зброєю проти православної Русі. Неодноразове територіальне перетягування ковдри на себе завершилося (на час) стрімким ривком Росії в імперське час в результаті поділів Речі Посполитої і приєднання Варшави після наполеонівських воєн.

Кілька невдалих спроб повернути незалежності поляками лише додали взаємної неприязні, і тому поляки не тільки радісно вітали розпад імперії (до чого доклали чимало старань), але і в подальший період незалежного існування зазвичай не перебували у друзях Росії. Справедливості заради треба сказати, що і Росія радянська, змінивши назву, не змінила своєї імперської суті. Примусове перебування в соціалістичному таборі, зрозуміло, не зблизила два народи, і сучасні стосунки залишають бажати кращого.

Конфлікт між Російськими і Болгарами

Болгари вважаються одним з найбільш дружніх російською народів, проте далеко не завжди відносини були безхмарними.

В далекій давнині, у Х ст. князь київський Святослав вдерся в Болгарію, сподіваючись взяти її під свою владу, і навіть планував перенести на Дунай столицю своєї держави. Болгари були підкорені, і тільки втручання Візантії не дозволила здійснити ці плани.

Зближення з болгарами позначилося під час боротьби останніх за незалежність від турецького панування і досягла піку під час російсько-турецької війни 1877-1878 рр.., коли Росія домоглася для Болгарії автономії. Але вже незабаром настало охолодження. Росія спробувала взяти болгар під свій контроль, а під час балканських воєн 1912-1913 рр. не підтримала територіальних претензій Болгарії на відвойовані у турків території.

В результаті в Першу світову війну болгари були у ворожому Росії таборі. Як, власне, і в Другу світову. Соціалістична Болгарія була однією з найбільш дружніх Росії країн, і там завжди з радістю шанували російських туристів, але з крахом соціалістичного табору болгари не тільки не залишилися російською друзями, а вступили в НАТО. Хоча все-таки до росіян в Болгарії, як і раніше ставляться непогано.

Конфлікт між Сербами і Хорватами

Самим драматичним серед слов’янських народів було і залишається протистояння сербів і хорватів. Так вже вийшло, дуже споріднені народи доля кардинально розвела по різні боки барикад. І, як не дивно, сталося це не так вже давно.

У давнину ніякого серйозного протистояння не було, але зерна його були закладені вже тоді. Серби з моменту утворення державності опинилися у сфері впливу Візантії, а хорвати – прагнучи в нього не потрапити, орієнтувалися на папу Римського. В результаті у сербів закріпилося православ’я, а у хорватів католицтво. І поки серби перебували з XIV століття під владою турків, а хорвати – спочатку під владою Угорщини, а потім разом з ними – Австрії, проблем між сербами і хорватами було небагато.

Випадки розбрату між братами словянами | Історичний документ

Вони навіть жили подекуди упереміш як під турецьким, так і під австрійським пануванням. Приклад тому – область Боснія і Герцеговина в Османській імперії. Конфлікт починається в період становлення національного руху, як серед сербів, так і серед хорватів в XIX столітті. І ось тут серби виступали за сербське першість серед народів узбережжя Адріатики, а хорвати – відповідно своє.

На території Боснії і Герцеговини це особливо загострилося протистояння із-за строкатості релігійної і переходу цієї території з рук у руки – від турків австрійцям. Серби вважали жителів Боснії сербами, а хорвати – хорватами. Разом з тим було чимало прихильників об’єднання сербів, хорватів, боснійців в єдину державу. Завдяки мовної близькості не склало труднощів створити сербсько-хорватська літературна мова.

Тим не менш, поділяють факторів було більше, і для багатьох здавалося неприродним створення після Першої світової війни Королівства сербів, хорватів і словенців. А коли в 1929 році воно перетворюється на Королівство Югославія з явним пануванням сербів, чекати загострення залишалося недовго. Тому коли у квітні 1941 року Югославія була окупована Німеччиною, хорвати негайно створили незалежну державу, союзна нацистам, і поки весь світ був охоплений війною між фашистськими державами і антигітлерівською коаліцією, серби і хорвати більшою мірою запекло билися між собою.

Поява Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії лише на час пом’якшило конфлікт. Але оскільки і в ньому домінували серби, хорвати тільки чекали свого часу, який вилився в одну з найкривавіших воєн між двома народами в першу половину 1990-х рр. в Боснії і Герцеговині, припинену тільки миротворцями ООН, які залишаються там донині.

Менш эпичными та локальними сутичками були ускладнені відносини між чехами і поляками перед Другою світовою війною, коли Польща скористалася захопленням Німеччині, Чехословаччині й відірвала в останньої район Тешина. Суперництво за панування на Балканах зіштовхнула болгар і сербів під час Балканських воєн 1912-1913 рр.

Звідси висновок: братерство між народами – річ досить відносна, і етнічну спорідненість далеко не завжди призводить до дружніх відносин. Як і у випадку з абсолютно неспорідненими народами, головну роль у відносинах відіграє практичний інтерес, власна вигода, наявність спільного ворога.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: