Перевалило за полудень, в рідкісних розлучення заголубело небо, ці розводи іноді косими променями проривалося сонце, і тоді дальній лісок за лугом, звідки незмінно з’являлися танки і бігла піхота, раптом починав виблискувати золотом і багрянцем.
З усього гарматної обслуги в живих залишилися Газанфар Акперов, стимулюючий та Правильний. Перед вогневої радянських артилеристів, не рахуючи підбитого гранатами «тигра», густо диміли ще два ворожих танки і поодинці й купками лежало кілька десятків вбитих гітлерівців.
Бій тривав уже кілька годин, але Акперов не відчував втоми.
Пригнувшись у прицілу і фіксуючи в його перехресті з’являлися танки, Газанфар натискав правою рукою на важіль спуску і посилав снаряди в ціль. Іноді від гуркоту і ривків гармати Акперову ставало несила.
Тоді старшого сержанта підміняв заряджаючий. Віддихавшись і плеснув в обличчя водою, Газанфар знову ставав до панорамі.
В азарті він сам собі командував «вогонь» і рубав повітря рукою.
При відображенні чергової атаки Газанфар раптом побачив, що він залишився один. Правильний, якого цілий рік не брали ні кулі, ні осколки снарядів і мін, скорчившись, мовчки лежав біля самої станини. Заряджаючий, тримаючи в руках снаряд, з закинутою головою, сидів у зарядного скриньки.
«І коли це їх?» — подумав старший сержант.
Він ступив було до заряжающему, але тут за його спиною пролунав гуркіт. Газанфар миттєво обернувся. По дну лощинки, яка так і залишилася неприкритою, рухався танк. За ним бігла невелика група автоматників.
«Знайшли-таки лазівку!» — І Газанфар, що з ним ніколи не траплялося, міцно вилаявся.
Кілька секунд, показавшихся йому вічністю, він зупиненими очима дивився на танк, потім кинувся до гармати, підняв розпірки і звідки тільки взялася сила, став розгортати гармату дулом до супротивника.
— Ось ти, сволота, звідки! З тилу. Думаєш, пройдеш? Ні! Я тебе зараз зустріч.
Ввігнали в казенник снаряд, Газанфар припав до прицілу, в перехресті якого вже з’явився верх танкової башти. І раптом танк пропав. Старший сержант покрутив муфту — танка ніде не було, і взагалі мовби раптом погасло світло, лише щось смутно сіріло у самого обідка панорамної трубки.
Газанфар підвівся над щитком. На трубці, притулившись до скла, висів збляклий осиковий лист. Старший сержант скинув його рукою і знову сховався за щиток. Танк наближався, і вже видно було його скошений передок, Акперов намацав важіль спуску, але в той же момент за спиною його гримнуло, і водночас гостра нестерпний біль обпекла груди.
Газанфар жадібно вхопив ротом повітря, якого раптом не вистачило легким, і став повільно завалюватися на спину. Перед очима його негайно все попливло і перекосилося: і близький осинник, і край зеленого лугу, і темне, в блакитних яскравих плямах, небо.
Потім промайнула, як би скособочившись, лощинка з які рухалися по ній танком і серозелеными фігурками гітлерівців. На кінці танкової гармати спалахнуло полум’я, і знову за спиною Акперова рвонуло землю. Газанфара вдарило ззаду чимось пружним, він хитнувся і, намагаючись втриматися на ногах, судорожно вчепився рукою важіль спуску.
Але нездоланна сила все гнула і гнула сержанта до сирої, пахло прелью, землі. Зовсім поруч лязгнули гусениці і пролунали гавкаючі голоси німецької команди. Але Акперов вже не чув ні скреготу металу, ні чужих ненависних голосів.
Він уже був поза життя, але ще в бою. Ще наказував їм обов’язок солдата, і, підкоряючись йому, Газанфар в останню мить натиснув на важіль спуску. Прогримів постріл, і ворожий танк зупинився.
Але з цим останнім снарядом відлетіло і дихання життя з грудей Газанфара. Білоруська земля прийняла в себе навіки доблесного сина землі Азері, своїм тілом преградившего шлях ворожої стали…