Вимоїна — ідеальне укриття для тридцятьчетвірки | Історичний документ

12 січня 1943 року. Ніч тиха й морозяна. Навіть, на протилежному березі Дону, тиша. Ні пострілу, ні спалахи ракет. Мороз, мабуть, загнав фашистів в хати, бліндажі. Їм не відомо, що тут, на околиці села, зосередилася, готова в будь-яку хвилину кинутися в бій, 150-а окрема танкова бригада.

Так, у будь-яку хвилину. Адже мотори танків механіки-водії тримають на мінімальних холостих обертах.

Рації працюють тільки на прийом. На всіх машинах, крім танка командира бригади. Але і він зараз мовчить, не виходить в ефір. До потрібної хвилини.

Петро Трайнин чує, як праворуч від нього нетерпляче завозився стрілець-радист Михайло Воробйов, прислухається до одноманітним шорохам в ефірі.

Михайло молодий, йому нещодавно виповнилося двадцять років він вже встиг повоювати. Правда, в піхоті. Як і баштовий стрілок Борис Ліпатов. Ну а потім обидва попами і запасний танковий полк, де, пройшовши перепідготовку, стали танкістами.

Липатову — двадцять шість років. А командиру взводу лейтенанту Володимиру Федоровичу Назаренко — двадцять п’ять. Він на цілих дванадцять років молодше його, Петра Трайнина. Воює з сорок першого, встиг відзначитися, нагороджений орденом Червоної Зірки.

Виходить, що він, Трайнин, «старий» в екіпажі.

Думки Петра переключаються на майбутній бій. По всьому виходить, що він буде спекотним. Адже з наказу, відданого екіпажам з вечора, відомо, що противник на рубежі Урыв, Голодаевка, Дівиця, Болдыревка створив досить сильну укріплену лінію.

Його насичена оборона дотами, дзотами, мінними полями, іншими перешкодами. За ними засіли частини 7-ї піхотної дивізії ворога. У них — не менше двох артилерійських дивізіонів і більше тридцяти танків. І це не рахуючи мінометів, іншого важкого озброєння.

За даними нашої розвідки, противник особливо сильно зміцнив населені пункти Урыв і Болдыревку. На них-то і буде спрямований головний удар бригади.

Повільно і неохоче народжувався січневий світанок. І ледь посвітлішало небо, над селом закрутилося відразу кілька ворожих літаків-розвідників. Вони навіть висипали з десяток дрібних бомб, провокуючи танкістів на вогонь у відповідь. Але ті, зачаївшись в прибережному чагарнику, промовчали. Було ще не час.

Нарешті очікуваний сигнал до наступу серія різнокольорових сигнальних ракет. Не встигли вони згаснути, як запрацювала наша артилерія. Потужно, дружно. І тут же в навушники шлемофонов увірвалося довгоочікуване:

— «Стрепети», я — «Стрепет-один», вперед!

Команда ще буравила ефір, а Петро вже включив передачу. Дав повний газ. Тридцятьчетвірка, несучи на собі залишки снігової маскування, кинулася до Дону. А там, за намороженным за ніч саперами коліях, — на протилежний берег.

Як тільки танки бригади вийшли на західний берег танки, розвернувшись в бойову лінію, пішли в атаку, артилерія перенесла вогонь в глибину оборони і негайно ж ожили вцілілі на передньому краю ворожої оборони фашистські міномети.

Правда, вціліло-то їх небагато, але й вони представляли чималу небезпеку: Петро побачив, як від прямого попадання спалахнула одна з наших тридцятьчетвірок, інша, лівіше їх танка, здригнулася і накренилася в бік. Мабуть, ворожий снаряд пошкодив їй гусеницю.

Але головні події чекали попереду. Ледь машини бригади минули невелике село Петропавлівки, від якої залишилися одні пічні труби, як з правого флангу вдарили фашистські танки.

Вимоїна — ідеальне укриття для тридцятьчетвірки | Історичний документ

Вони контратакували з боку Урыва, контратакували в поспіху, відкрили вогонь, ще не встигнувши розгорнутися в бойовий порядок. Це й дозволило лейтенанту Назаренко зорієнтуватися в ситуації і прийняти правильне рішення.

«Сокіл-два», «Сокіл-три», — Петро почув у навушниках його команду. — Я «Сокіл-один». Всі в криївку! З, місця вогонь!

Трайнин помітив попереду досить містку вимоїну і на ходу направив в неї свою тридцатьчетверку.

Молодець, механік! — похвалив його Назаренко. — Їх зараз ми їх помацай на міцність! — І вже зарядив, бронебійний!

Гримнув постріл. Петру не видно, чи потрапив у ціль снаряд, заважає досить крутий схил вимоїни. Але захопленому восклицанию Ліпатова: «Є, командир! Один закрутився!» —зрозумів, що потрапив.

Стрілянину з місця, з укриттів взвод вів хвилин п’ять, знову рвонувся вперед, вже з ходу розстрілюючи уползавшие до Урыву уцілівші танки ворога.

За день бригада очистила від фашистів не тільки Урыв і Болдыровку, але і ще два села.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: