Використання військовополонених німцями як “живого щита” | Історичний документ

Задум використовувати військовополонених, що потрапили в руки гітлерівців, для прикриття військових об’єктів і споруд, що були метою стратегічних бомбардувань союзної авіації (військові заводи, лінії комунікацій, гідроспоруди, склади та інші) — як ізольованих, так і що знаходяться в житлових кварталах міст, — виходив з партійно-адміністративних кіл третього рейху.

Після масованого повітряного нальоту союзників на Карлсруе в 1942 році гаулейтер Бадена Вагнер виступив з пропозицією використовувати англійських військовополонених для розбирання руїн і ліквідації інших руйнувань, викликаних бомбардуваннями, або ж розмістити цих військовополонених у містах, схильних до повітряних нальотів. Здається, однак, що ця пропозиція не зустріла тоді «належного» розуміння.

Коли навесні 1943 року повітряні нальоти на Німеччину посилилися, Вагнер відновив свою пропозицію, звернувшись з листом щодо цього питання безпосередньо до Борману.

«Я розраховую на рішучий успіх, особливо у разі організації офіцерських таборів для англійських військовополонених в безпосередній близькості від гребель та подібних споруд, а також відповідного інформування про це супротивника», — писав гаулейтер своєму шефу.

Характерна деталь: Вагнер виражає одночасно побоювання, що такий крок може спричинити за собою такі ж репресалії з боку супротивника, але тішиться тим, що більшість німецьких військовополонених знаходиться в Канаді та інших заокеанських країнах, а отже, «поза межами досяжності нашого зброї». У зв’язку з цим, на думку Вагнера, небезпека, загрозлива англійською полоненим, була б при теперішньому стані повітряної війни значно більшою, якщо б його пропозицію було реалізовано.

Але і цього разу «проект» Вагнера листом Бормана від 16 червня 1943 року був відкинутий. Борман побоюється «найсуворіших репресій» навіть у Канаді, а крім того, звертає увагу Вагнера на той факт, що в цих питаннях важливу роль грає кількість полонених з обох сторін.

Однак, незважаючи на відмову Бормана, проект Вагнера підтримує Герінг. Скомпрометований через посилення повітряних нальотів на німецькі міста, головнокомандувач гітлерівськими ВВС, не маючи можливості запобігти нальоти військовими засобами, вирішує використати для цього полонених льотчиків, які перебувають у його віданні і під її «опікою», як заручників і гарантів безпеки німецьких міст, особливо перебувають там військових об’єктів.

18 серпня 1943 року Геринг звертається в ОКВ з проектом організації в житлових кварталах міст, схильних до повітряних нальотів союзної авіації, таборів для військовополонених.

Для цієї мети він готовий перекинути в розпорядження ОКВ близько 8 тисяч англійських і американських полонених льотчиків. Звільнені від них бараки Герінг пропонує передати населення, евакуйованого із зруйнованих кварталів.

Не чекаючи санкції ОКВ, нетерплячий Герінг почав попередні переговори з цього питання з міською владою Франкфурта-на-Майні, які проявили «повне розуміння» його планів і висловили готовність прискореними темпами розпочати будівництво таких таборів з допомогою всіх наявних в їх розпорядженні засобів.

ОКВ не змусило Герінга довго чекати рішення. Вже 3 вересня 1943 року після консультації з Управлінням у справах військовополонених, яке дало свою згоду, ОКВ надає повну підтримку планів Герінга і визнає важливими його аргументи щодо того, що цей захід стане «захистом для міського населення», а крім того, воно дозволить вирішити проблему змісту все зростаючого кількості полонених льотчиків, для яких вже не вистачає приміщень.

Слід підкреслити і роль Управління у справах військовополонених у прийнятті цього рішення: саме Управління у справах військовополонених висловилася в тому сенсі, що розміщення таборів для полонених, згідно з проектом Герінга, не знаходиться в суперечності з чинними конвенціями, і хоча існує побоювання, що супротивник застосує репресалії, в даний час таку можливість не слід приймати всерйоз.

«Ідея» розміщення військовополонених в зонах, найбільш схильних до повітряних нальотів, обговорювалася майже після кожного великого нальоту авіації союзників. Коли був підданий бомбардуванню Брауншвейг 1944 рік, питання про оборону цього міста, був важливим центром військової промисловості, з усією гостротою постало на засіданні «Егерштаба» 25 квітня 1944 року. На цьому засіданні мав місце такий діалог між офіцером зв’язку «Егер-штабу» при ОКВ майором Клебером і фельдмаршалом Мільхом:

«Клебер: Я бажав би перевести полонених ближче до Брауншвейгу.

Мильх: Вважаю, що в разі продовження бомбардувань Брауншвейга перекидання туди полонених є чудовою ідеєю».

Використання військовополонених німцями як живого щита | Історичний документ

Цей Проект був здійснений. У ряді випадків військовополонених розміщували поблизу, а часом навіть і на території піддавалося бомбардуванню об’єктів або їх не евакуювали з таких пунктів. У кількох випадках результати такої злочинної політики для полонених були дуже трагічними.

Спочатку гітлерівці мали намір використовувати полонених льотчиків в якості заручників «недоторканності» міст. Однак на практиці цей проект був внесений певний коректив: в якості «живого прикриття» стали використовувати полонених всіх родів військ.

Ще кілька слів про реалізацію задуманого плану.

В Ессені В декількох таборах було розміщено близько 2000 радянських і майже 2000 французьких військовополонених. Табори ці знаходилися поряд з відомими військовими підприємствами Круппа. Французьких військовополонених ми виявляємо в Ессені вже до кінця 1941 року: всупереч протестам, заявленим їх довіреними особами, французів використовували на виробництві артилерійських знарядь.

Часті нальоти авіації союзників на Ессен спричинили руйнування таборів і людські втрати. Один з колишніх військовополонених, Анрі Бюссон, виступаючи в якості свідка на процесі гітлерівського фельдмаршала Лееба та інших, розповів про 2 французьких військовополонених, убитих під час одного нальоту, і про 44 інших, живцем згоріли під час нальоту.

Однак і ці втрати не спричинили евакуації військовополонених з небезпечної зони. Навпаки, із зруйнованих таборів їх перевели прямо на заводську територію.

Наведені вище дані про Ессені були підтверджені виявленими німецькими документами. Німецький лікар, що здійснює санітарний нагляд за французькими військовополоненими, у своєму рапорті згадує про наліт на Ессен 27 квітня 1944 року.

Під час цього нальоту табір французьких полонених, про яких йде мова, який перебував на Ноггератштрассе, був підданий бомбардуванню, і йому були заподіяні значні руйнування. Після цього частина полонених була розміщена в сирому підземному проході, а частина залишена в зруйнованому таборі. Інших розмістили на десяти різних підприємствах Круппа.

Подібні факти мали місце також і в Любеку, де перебував офлаг ХС (Любек-Schwartau), в якому в 1941 — 1943 роках виявилися і польські офіцери. Цей табір був розташований по сусідству з казармами зенітної артилерії, а всього в 400 метрах від нього були позиції гітлерівської зенітної батареї.

У березні 1942 року, під час першого масованого нальоту на Любек, англійські літаки атакували зазначені позиції і скинули кілька запальних бомб, від яких згоріло кілька бараків для полонених. Багато полонені були обпалені. Одна «запальничка» потрапила в майора Скачило і вбила його наповал, табори, де перебували польські військовополонені, досить часто піддавалися нальотів союзної авіації.

Розбомбили і офлаг в Дорстене, розташований поруч зі шлюзом на каналі Рейн — Везер. На щастя, ніхто не постраждав. Зате мали місце жертви в Десселе, куди були переведені полонені з Дорстена.

Офлаг VIB в Десселе, розміщений в 3 кілометрах від залізничної станції Варбург, розкинувся на пагорбі в місцевості, з трьох сторін оточеній залізничними лініями. У ніч на 27 вересня 1944 року його розбомбила канадська авіація, що спричинило за собою трагічну смерть 90 польських полонених.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь