Відважний партизан Павлик | Історичний документ

Почув комбриг, що в селі Михайленки німецькі “заготівельники” забирають у селян корів, овець, свиней — всю домашню живність. Треба рятувати селян, не то з голоду загинуть. Але як великий там гарнізон? Які вогневі засоби має? Задумався старий Минай. „А що якщо послати в розвідку якогось підлітка? На нього менше звернуть уваги і більше повірять. Нехай він…”

План дозрів, вклався не тільки в голові, але і в дії. План хитрий, а значить, і хороший у військовій справі. Тільки от де взяти такого підлітка, щоб виконав все в точності? “Постій, постій, а Павлик?” — несподівано майнула думка.

Павлик — це син партизана, хлопчик кмітливий, перевірений. Вже він зробить все як треба. І тому Минай Пилипович, запросивши його разом з батьком до себе, пояснив, що і як робити для того, щоб проникнути до “заготівельникам”, виконати завдання і залишитися цілим.

— Ну, дядько Минай, я їм такого наговорю, що… — вислухавши його настанови, почав було хлопчина.

— Ні, говори синку, тільки те, що я тобі підказав, а то заплутаєшся і попадешся, — зупинив його Минай Пилипович. — Скажи, що в Пудоти багато-багато партизанів, що Червона Армія скинула з літаків великий десант з гарматами, мінометами, кулеметами, що вся ця сила готується до удару по окупантам, і в першу чергу по селі Михайленки. Зрозумів?

— А чого ж тут розуміти? Ясно!

— Дивися, синку, я сподіваюся на тебе. Всі партизани сподіваються, — сказав батько Павлика на прощання. — Все має бути в повному порядку.

І пішов Павлик Михайленки. Тільки ввійшов у село, як патруль зупинив його:

— Хальт! — схопив його за руку німець. — Партизан?

— Ну який з нього партизан! — вигукнув підпилий поліцай і зареготав. — Давай-ка я його допрошу, — запропонував він самовпевнено і став уважно вдивлятися в Павлика. — Ти звідки, оголец?

— Я з Пудоти, дядечку, — морщачи лице, ніби готуючись заплакати, відповів Павлик.

— О, то там же партизани! — Ага… І Червона Армія по небу прилітала. — Червона Армія? — Занепокоївся поліцай. — А чи багато? — Ой багато! І танки, і гармати… — А що вони збираються робити? — Спочатку підуть на село Антропово, а потім сюди. ..Так я … — Що ти? — Тятька послав мене сказати дядькові Апанасу, щоб він цокав… — Який це Апанас? — Староста ваш. — Ось воно що… Значить, ти його племінник… — Ага… — Ну, дуй, хлопчик, до свого дядька! — Відпускаючи Павлика, поліцай тут же став пояснювати німцеві суть розмови з ним.

Пірнаючи у провулок, що веде до городах і ближнім кущах, Павлик виглянув з-за рогу і побачив, що німець і поліцай побігли до великого будинку старости, де, як видно, розташовувався штаб. Потім, вже сидячи в густих кущах, він здалеку спостерігав, як німці зганяють в стадо худобу, виловлюють гусей, качок, курей, виводять з укриттів на Оршанський дорогу гармати, тягнуть кулемети і міномети.

Павлик одразу ж що є духу помчав назад, до батька Минаю…

Отримавши детальний донесення від Павлика, батько Минай розташував своїх удальцов по обидві сторони дороги на Оршу, в густому березняка, в засідці.

— Хлопці, вогонь відкривати тільки тоді, коли вся ворожа колона повністю втягнеться в березняк. В першу чергу бити по кулеметникам, мінометникам, артилеристам. Куль і гранат не жаліти! Чуєте?

— Виконаємо!

— Живу силу бийте. Гарматки та кулемети намагайтеся не пошкодити.

Дуже вже любив Минай Пилипович артилерію, знав в ній толк!

Незабаром спостерігачі доповіли батькові, що здалася німецька колона, йде без головного дозору, але з бічними в два-три людини. Обстановка кілька цим ускладнювалася: адже “боковики” могли виявити засідку і тоді — прощай раптовість, а з нею разом і успіх, тому що німці по чисельності і озброєнню значно перевершували минаевцев, залеглих по обидві сторони дороги.

Батько Минай викликав до себе самих дужих, рішучих, сміливих і вправних в маскуванні партизанів і сказав:

— Дозорних супротивника треба попередити, — покінчити з ними без шуму. Жодного пострілу, жодного крику.

— Буде виконано, батьку! — відповіли йому.

Все ближче брязкіт металу і цокіт підкованих солдатських чобіт по бруківці. Не чуючи, не бачачи тривожних сигналів своїх бічних дозорів, німці йшли безпечно, вважаючи, що їм нічого тут, в цьому густому березовому лісі, не загрожує. Німецький офіцер, який вів колону, навіть і не думав, як видно, про те, що вислані їм дозори вже знищені: стрибок, вибито з рук зброю, удар кинджала — і все!

Колона йшла не швидко — затримувало стадо корів, овець, свиней, з якими грабіжники не бажали розлучатися. Партизанам довелося чимало понервувати в очікуванні, поки хвіст колони втягнеться в ліс. А коли він втягнувся, придорожніх канав, кущів полетіли у фашистів гранати, кулі косили тих, хто намагався сховатися в лісі, організувати оборону. Тварини, перелякані вибухами і стріляниною, розбіглися по лісі.

Саме після цієї події якийсь жартівник вкопав на узбіччі стовпчик і прибив до неї дощечку з написом: “Дорога запартизанена”. Він був правий: якщо по цій дорозі намагався пробратися до Орші який-небудь німецький обоз,то тільки в супроводі танків.

Тепер в руках минаевцев були і гармати, й кулемети і автомати. Грізною силою стали для гітлерівців люди з діброви. Фашисти боялися їх. Тремтіли перед ними поліцаї.

Відважний партизан Павлик | Історичний документ

…Сидів Минай Пилипович у партизанському курені і в очах його виблискувала негасима ненависть до поневолювачам і розбійникам:

— Не моє горе виплакати, не можна біду мою в сльозах втопити. В крові ворога ми втопимо наше горе і нашу біду велику, беріть зброю, люди! Бийте проклятих фашистів!

— Не минуть наші кулі цих злиднів! — відповідали партизани і вирушали пускати під укіс ворожі поїзди, відправлялися і навколишні селища збирати нові сили. Росли в лісах Вітебщини загони Ритора Курмелева, Данила Райцева, Михайла Бирюлина, Олексія Діка, Олексія Гурко.

Ці загони і були тією самою силою, якою керував комбриг Минай, з якою він визволяв село за селом від фашистських окупантів. Через деякий час весь район став партизанською зоною, а село Пудоть — батьківщина Минаю, звідки він пішов партизанити, — стала тими славетними “воротами”, через які йшли сюди досвідчені партійні працівники: секретарі райкомів, інструктори обласних партійних і комсомольських органів. У партизанській зоні республіки працювало 9 підпільних обкомів, 147 міськкомів і райкомів партії, 1113 первинних партійних організацій. До них входило понад 25 тисяч комуністів.

Але не тільки партійна згуртованість, не тільки подвиги одних комуністів вирішували результат боротьби. Була тут і велика, непорушна дружба радянських народів. Ядро партизан складали і росіяни, і українці, і грузини, і вірмени, і узбеки, і латиші, і всі ті радянські воїни, які залишилися на окупованій території після невдалих спроб вийти з оточення. Крім того, бригада батька Минаю взаємодіяла з партизанськими з’єднаннями брянських і смоленських лісів, з 4-ї ударної армії. Безперервна зв’язок була і зі столицею нашої Батьківщини Москвою, яка на літаках доставляла і боєприпаси, і людей.

Саме це й була та сила, яка тримала в центрі окупованій території Білорусії Радянську владу до самого приходу Радянської Армії.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: