З початку жовтня в Одесі почалася евакуація. Швидкохідні тральщики і сторожові катери вдень і вночі супроводжували конвої до тих пір, поки останній транспорт не покинув порт.
Мені добре запам’яталася та важка військова осінь 1941 року.
12 жовтня, ввечері, мене викликали на командний пункт охорони водного району Севастополя.
Оперативний черговий передав наказ — забезпечити безпеку плавання «МО-028», що прямує до Одеси.
Я тут же переговорив з командиром корабля старшим лейтенантом Мельником і разом з його помічником лейтенантом Молодцовим почав коригувати карти. Ми проклали курс від Севастополя до одеси, завдали мінну, обстановку.
Три години потому катер вийшов у море. Ніч пройшла без пригод, і до вечора наступного дня корабель пришвартувався в Одеському порту.
До цього я побував тут на початку серпня на «МО – 081», яким командував лейтенант Остренко. Помічником командира морського мисливця був лейтенант Флейшер. Тоді на борту катера перебував прямував до Одеси член Військової ради Чорноморського флоту віце-адмірал Н. М. Кулаків.
У порт ми прийшли точно в призначений термін і без пригод, за що отримали від віце-адмірала подяку і дозвіл екіпажу відбути в місто для короткого відпочинку. Під час війни це вважалося розкішшю.
Одеса жила напруженою військової життям. У порту і його гаванях, видневшихся з Потьомкінських сходів, проводилися вантажно-розвантажувальні роботи. На вулицях, бульварах, утопавших в зелені було багатолюдно.
І ось тепер, у жовтні, місто не був схожий на самого себе. Кругом, особливо в районі залізничного вокзалу і в порту, чорніли руїни, на вулицях стояли барикади. Заглянули в парк імені Шевченка — улюблене місце відпочинку одеситів, і він вразив нас своєю порожнечею.
У той час на рейді накопичилося багато судів і різних плавзасобів, готових прийняти людей і бойову техніку. У порту перебували також кораблі ОВР — швидкохідні тральщики «Щит», «Гніт», «Якір», «Шукач» і кілька морських мисливців.
15 жовтня ми випадково зустрілися з командирами катерів: «МО-0125» — лейтенантом Степаном Гладишева і «МО-021» — молодшим лейтенантом Петром Чеслером. Підійшов і механік ланки катерів Василь Кирилов. Старим знайомим було про що поговорити, але у порту почали рватися ворожі снаряди, і морські мисливці вийшли в море.
16 жовтня 1941 року запам’ятався мені на все життя. Ми прощалися з Одесою. О 5 годині 10 хвилин порт покинув останній транспорт з військами. БТЩ «Щит» прийняв на борт 12 офіцерів і 60 бійців, які забезпечували евакуацію, і взяв курс на Севастополь. На зовнішньому рейді він набув охорона транспорту «Котовський».
Останнім йшов з Одеси тральщик «Підривник», яким командував капітан-лейтенант. При виході з порту він поставив міни.
Протягом 5-6 годин супротивник не знав про відхід ваших військ і продовжував бомбардувати і обстрілювати кинуті оборонні позиції, а також місто і порт. Однак гітлерівці схаменулися. У другій половині дня вони з люттю атакували знаходилися в морі транспорти. Один з них був потоплений ворожою авіацією. Людей вдалося врятувати.
17 жовтня ми прибули в Севастополь.
Так закінчилися події, в яких довелося брати участь швидкохідним тральщикам і морським мисливцям. Основна важкість у конвоювання та охорону транспортів лягла саме на малі кораблі.
Тепер конвої ішли в Севастополь з портів Кавказу. Наші кораблі безперервно брали участь у тривалих переходах, що вимагало ще більшого завзятості і витривалості, ніж всі попередні бойові завдання.