Відступ ще не поразка | Історичний документ

Брестська фортеця першою прийняла удар фашистських полчищ, але фортеця-це лише каміння, пісок і бетон. Люди, ось душа і серце фортеці, вони і стали на захист нашої Батьківщини.

Нелегкий шлях пройшов один із захисників Брестської фортеці Мосейчук Олександр Васильович. До війни він служив в 333-му полку, розквартированому в Брестській фортеці. 21 червня повернувся в фортецю з відрядження. Ледве заснув, як загуркотіли вибухи.

Спочатку ніхто не розумів що відбувається. Старшина Мосейчук швидко спустився у підвальне приміщення, куди накопичувалися люди. Більшість прийшло беззбройними. Прибіг лейтенант-прикордонник і оголосив: «Війна! Швидко всім озброїтися і відбивати атаки німців!»

Кинулися до складів, але вони були закриті міцними замками. Спробували підірвати гранатою— невдало. Тоді хтось здогадався, що німці обстріляли склад з боку Бугу. Там повинні бути пробоїни. Прибіг комендант 333-го полку старший лейтенант Потапов і організував групу.

З ризиком для життя група здобула зброю. Озброївшись гвинтівками, ручними кулеметами і гранатами, Потапов організував оборону. До обіду відбивали натиск гітлерівців, не допускаючи їх переправу через річку. До обіду до них прибули відступаючі прикордонники. Потрібна була зв’язок з іншими групами оборону радянських військ.

Поруч у будинку інженерних військ йшла посилена перестрілка. Потапов викликав охочих піти на зв’язок. Мосейчук відповів, що він готовий, вийшов з будівлі, казарми і поповз. Біля церкви відчув удар в голову. Схопився рукою за забите місце, рука була закривавлена. Повернувся в приміщення, де йому зробили перев’язку.

Так вийшло, що в метушні перших хвилин бою ніхто не звернув увагу на клуб, що стоїть в центрі Цитаделі, а німецькі автоматники відразу зрозуміли вигідне положення цієї будівлі і зайняли його. Тепер вони могли обстрілювати наших солдатів з тилу.

Під їх кулями полягло вже багато наших воїнів. Був поранений Мосейчук. Вжитими заходами група автоматників, засіла в церкві, була оточена. Марно волала вона про допомогу через свою радіостанцію. Радянські воїни комісара Фоміна і стрілки 333-го полку оточили і одночасно атакували групу фашистів і повністю знищили її!

Відступ ще не поразка | Історичний документ

На другий день у бійців 333-го полку боєприпаси закінчувалися. Бійців виручив хлопчисько з музичного взводу, якого звали Петя Клипа. Мосейчук і раніше бачив цього верткого хлопчину, років тринадцяти-чотирнадцяти. У добре пошиту військовій формі, з офіцерським ременем і портупеєю через плече, він виглядав як справжній військовий.

Незважаючи на свій юний вік, Петя був призначений зв’язковим Старшого лейтенанта Потапова. Завдання, яке стояло перед Петром була архіважлива, він юрко пролезал в підвали і напівзруйновані будівлі, виконуючи доручення командира. В одній зі своїх численних вилазок він знайшов склад боєприпасів, ці патрони допомогли бійцям вистояти ще багато днів.

Ще вчора Петя Клипа був звичайним тринадцятирічним підліток, а сьогодні він як справжній розвідник-диверсант дерся по зруйнованим останкам санітарної частини. Він ризикував життям не заради себе, а заради поранених солдатів, яким потрібні були перев’язувальні матеріали. Відкопавши з-під руїн бинти, ліки та інші засоби першої допомоги він доставив їх у підвали казарм.

На другий і третій день бої не вщухали, а ще більше озлоблювалися. Площі і підступи до казарм були усіяні трупами в сіро-зелених мундирах, але німці насідали все сильніше.

Бійці з самого початку боїв непохитно вірили, що віроломний ворог буде відкинутий, і в самому незабаром до них прийде допомога. Командири посилали зв’язкових, але ніхто з них не повертався. Тоді Потапов звернувся до старшини Мосейчук:

— Іти можеш?

— Можу,— відповів старшина.

— Тоді спробуй пробратися до своїх. Вони повинні бути недалеко. В крайньому випадку біля Кобрина. Скажи, що фортеця б’ється в облозі і терміново чекає підкріплення. Сам після виконання завдання вирушай в госпіталь.

На щастя, Мосейчук знайшов на складі водолазний апарат, що складається з маски і двох балонів стисненого повітря. Він тренувався користуватися ним ще до війни. Одягнув його і благополучно вибрався через річку.

Став з кущів озиратися і помітив групу німців. Поповзом пробрався в жито, що росла поруч. До ночі відсидівся в ній, а потім рушив на схід. Наших військ близько не було. По дорозі зустрів кілька солдатів і офіцера-танкіста. Хотілося їсти. Зайшли в один з хуторів. Господиня радо зустріла, поставила їжу. Було двоє чоловіків у будинку, а потім одного не стало, але на це не звернули уваги. Через кілька хвилин почувся тріск мотоциклів. Німці! Вистрибнули у вікно і втекли в ближній ліс.

До своїх старшина Мосейчук вийшов тільки біля Вязьми 15 серпня 1941 року. Потім бився в Смоленської і Калузької областях. Позбувся ноги. Пройшов через шпиталі та пересильні пункти. Почалося зараження. Відрізали ногу за колінного суглобу, потім вище, потім ще вище. Після ще однієї ампутації в місті Іжевську пішов на поправку.

print
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: