Устоявшему під градом свинцю, який переміг отруйну смерть підземного гарнізону Аджимушкая належало тепер відобразити ще одну атаку. Тільки на цей раз мав бути бій без єдиного пострілу.
Ворог перебував у самому серці оборони, разив підступно і нещадно. Ворог цей — спрага і голод. Здавалося, принаймні фашистським автоматникам, дні безперервно чергували біля входів у катакомби, що немає порятунку захисникам каменоломень.
Йшов перший місяць оборони. І з кожним днем все гостріше поставала проблема: як забезпечити водою тисячі людей в Центральних і Малих каменоломнях.
Спогади Н. Д. Нємцова
«Зазвичай в сутінках на початку оборони одні атакою відбивали «солодкий» колодязь, інші відрами носили воду. Санітари починали роздавати воду з полкружки пораненим. Пам’ятаю, один лежав з забинтованою головою і всім обличчям.
Чорніли тільки щілинки на місці очей та потріскані розпухлі губи. Неподалік від нього сиділа жінка, біля неї дівчинка років восьми-дев’яти з жадібністю спостерігала за роздачею води. Боєць підніс пораненому кухоль води: «Товаришу капітан, глотни чуйний, легше стане». Рука пораненого відштовхнула кухоль:
«Віддай воду дітям, Шамраєв! Хіба я потім йшов сюди з Одеси, щоб відняти у них воду?» І він втратив свідомість.
Сторопів солдатів рвонувся з кухлем до дівчинки, а та в якомусь жахом закрила обличчя руками: «ні, Ні, дядечку! Я ще не хочу пити!» — і заридала. Приголомшені, ми рушили по штольні виконувати завдання».
Спогади М. П. Радченко
«Вода стала для підземного гарнізону проблемою номер один. Захисники Центральних катакомб жили надією, що проблема води буде вирішена. Сбойку з «солоним» колодязем на відстані до 20 метрів вели сапери. Роботою керував начальник штабу батальйону капітан Р. Ф. Трубилин.
3 липня в кінці підземного тунелю нарешті з’явилося світло. Фашисти, заваливши колодязь залізними частинами автомобіля, вважали, що розправилися з ним. Прорахувалися і на цей раз: двигун вантажівки застряг на півдорозі, і поверхня води була вільна.
Вірно, що «вдома і стіни допомагають»: в одній із штолень знайшли насос зі шлангом!
Нарешті в катакомби прийшла вода. Кожен отримав її по цілій гуртку. Це було свято всього гарнізону. Люди наповнили водою кілька бочок, створивши запас на добу-дві. Зварили їжу і навіть змогли вмитися.
І все-таки води було мало. Продовжувалися роботи по риттю колодязів. Як не маскували боротьбу за воду захисники підземної фортеці, фашисти засікли в одному місці стукіт кирки.
Негайно пролунав вибух. Обвалилася покрівля, заваливши людей, знищивши колодязь. В іншому ж місці роботи велися непомітніше, і тут через півтора місяці з початку оборони на глибині близько 15 метрів досягли водоносного шару. Дарма радів ворог, знищивши згодом хід до «солоного» колодязя,— до кінця оборони проблема води була вирішена. Важко діставалася аджимушкайцам вода, але бойові дії при цьому не припинялися.