Від Краснограда до Дніпра | Історичний документ

В середині вересня, коли радянські війська розвивали успішний наступ на всій смузі від Донбасу до Білорусії, положення німецько-фашистських окупантів вкрай загострилося. Німецьке командування навіть і не намагався утримати за собою райони і області, розташовані по цю сторону Дніпра. Тепер воно було стурбоване тим, як піти від навислої загрози повного розгрому своїх військ на Україні. Перше, що вона вирішили зробити, — це швидше відвести свої частини за Дніпро. Друге, встигнути закріпитися на західному березі і зупинити переможну ходу радянських військ по всій лінії течії річки.

15 вересня Манштейн віддав наказ про відведення основних сил армії «Південь» за річки Дніпро та Молочна. Мабуть, тому в проміжку від Краснограда до Дніпра нам зустрічалися лише ар’єргардні частини противника, яких підтримували невеликі танкові групи і по кілька літаків. Правда, на ділянці Канаво — Бринково противник спробував було організувати контратаку. Але не встигли ми вдарити по флангах, як німці, покидавши все, голоблі повернули на захід.

Почалася осіння негода. Вона, якщо і не зупинила настання, все ж значно ускладнила просування військ. З півночі повіяв холодний, поривчастий вітер. Над головою нависли важкі лахміття хмар. І пішов, замрячив дрібний дощ, Сірий, довгий, пронизливий до кісток. На смузі корпусу хоча б одну шосейну дорогу! Немає доріг… А по путівцях, здавалося, ні пройти, ні проїхати. Все перетворилося в грязьове місиво. Загрузли автомашини, гармати, обози.

Тим не менш колони крок за кроком рухалися вперед. Майже весь особовий склад корпусу перетворився в тяглову силу. І тут розбору не було: солдат ти, офіцер чи генерал. Давай, підхоплюй! Раз-два, взяли… І на плечах, можна сказати, виносили загрузли по кузов машини. Інакше не можна. Зупинишся — упустиш час. Упустиш час — піде з рук ініціатива.

На чолі колони 81-ї дивізії в ті дні йшов сам командувач армією М. С. Шумілов. Я перебував при 72-ї дивізії. Дощ йшов два дні і дві ночі. А як тільки розсіялися хмари на горизонті показалися німецькі бомбардувальники. Зрозуміти наше становище, мабуть, неважко. Генерали Шумілов і Морози у цей час, потопаючи в багнюці, разом з усіма витягали загрузли гармати. Вони і не помітили (мабуть, з-за напруженого виття тягачів), як на колону налетіли 12 німецьких бомбардувальників і вже почали кидати бомби. Люди кидаються врозтіч, Шумілов встигає стрибнути в придорожню канаву, але Морозова потрапляє осколок.

Отримавши про це повідомлення, я відправився в 81-ю дивізію. Несподіваний повітряний наліт засмутив порядки колони. Дещо було розбите, багато поранено. На щастя, зенітники і артилеристи зуміли швидко розгорнути знаряддя і відігнати літаки. Вчасно підоспіла і наша авіація. Стерв’ятники більше не показувалися.

Командарм наказав відправити пораненого Морозова в тил. Проте командир дивізії мало не благав нас залишити його в строю.

— Рана невелика. Ось перекину своїх гвардійців за Дніпро, а там, дивись, вона сама собою заживе.

Можна було зрозуміти генерала. Залишити дивізію в такий відповідальний момент, коли до Дніпра вже рукою подати, — на це не міг піти радянський командир. Ми дали згоду його залишити. Але через день, коли Морозов все-таки вивів дивізію до берега річки, він змушений був підкоритися рішенням Військової ради. Його відправили в госпіталь. Там він пролежав три місяці. Звідси видно, що рана Морозова була «пуста».

Від Краснограда до Дніпра | Історичний документ

Шлях від Краснограда до Дніпра — це не тільки переслідування супротивника, але період одночасної підготовки до форсування ріки. Всім дивізіям було доручено зібрати підручні засоби переправи. Тому ніхто не дивувався тому, що в кузовах автомашин, на обозах поряд з боєприпасами і продовольством знаходилися старі бочки, човни, виставлені двері і просто колоди. Все це згодом дуже придалося солдату на річці.

Визначилися окремі групи, яким належало першими перетнути Дніпро. Їх ядро склали кращі бійці. Кандидати підбиралися парторгов і комсоргів на випадок, якщо їх товариші вийдуть з ладу. У всіх підрозділах проводилися партійні та комсомольські збори. Бувалі солдати і офіцери ділилися досвідом. Розповідали про способи переправи через річки, як і що можна при цьому використовувати. Дивізійні газети розповідали про досвід попередніх операцій. Кожному солдату була вручена спеціальна пам’ятка. Словом, велася кропітка, часом непримітна, але дуже потрібна робота. І думається, все це згодом зіграло свою роль.

В три години дня 24 вересня радисти оперативної групи повідомили, що всі частини корпусу вийшли на вихідні рубежі вздовж Дніпра. Перед цим вони визволили ще кілька населених пунктів Дніпропетровської області: Новий Орлик, Крамаровку, Старий Орлик та інші. В результаті гвардійці виручили з неволі більше тисячі зігнаних сюди радянських людей і відбили у загарбників декілька стад корів.

Через двадцять хвилин після радіограми я вже був у селищі Новий Орлик і з пагорба милувався раздольной і могутньою рікою.

Ось він, легендарний Дніпро! Річка, ліричний образ якій втілений майстрами художнього слова, чия краса оспівана народом. Повноводна, велика річка України, дорога і близька всьому радянському народові. На мить були забуті і гуркіт гармат, і втома довгого походу, і майбутня важка переправа. Оголили голови і мовчали, дивлячись на розкинулася перед нами дзеркальну гладь, блискучу під сонцем. Краса — очей не відведеш!

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: