Звичайно, бійця 26-го дивізіону розуміли, що бронепоїзди в умовах сучасної війни—техніка досить застаріла. І все-таки, «вичавлюючи з неї максимальні можливості, вдалося досягти певних успіхів. Вдалими в цілому можна вважати дії нашого дивізіону на Воронезькому фронті з серпня 1942 по квітень 1943 року.
З січня по жовтень 1944 року наш дивізіон перебував у складі 3-го Українського фронту.
У липні ми діяли на Бєлгородському напрямку в районі станцій Вовчанськ. В цей час німці панували в повітрі не тільки на лінії фронту, але і в прифронтовій смузі.
Одного разу дванадцять «юнкерсів» обрушилися на «Олександра Суворова». Вишикувавшись у коло, вони почали по черзі пікірувати і прицільно бомбити. Але наш взвод ППО завжди був у бойовій готовності. Ми зустрічали вогнем кожен пікіруючий літак і маневрували по перегону. Бомби рвалися поруч, але прямих влучень не було. Нам вдалося збити одного стерв’ятника, інші повернули назад. Однак у спокої нас не залишали — налітали методично.
Та що там наші бронепоїзди, якщо в ті дні фашисти ганялися навіть за окремими автомашинами, навіть за дрібними групами солдатів. Я сам був свідком такого випадку. 12 липня о 4 годині ранку ми йшли на вогневу позицію. На якомусь роз’їзді біля станції Білий Колодязь побачили вразила нас картину: у всі сторони від дороги розповзалися поранені солдати.
Ми ще не встигли зрозуміти, що сталося, коли побачили улетавший «мессершмітт», вже невразливий для нашого вогню. Виявилося, на роз’їзді вантажилися в ешелони поранених з польових госпіталів. Їх виявив фашистський льотчик і буквально прочихвостив дахи вагонів, добиваючи появи бійців.
Довго ми журилися, що не вдалося збити цього мерзотника. Ледве були відновлені залізничні комунікації, наш дивізіон виїхав в Одесу — охороняти узбережжі від можливих десантів противника.
Наші частини готувалися до форсування Дністровського лиману. Лише вузька смужка залізниці відділяла море від лиману. В ніч з 7 на 8 серпня ми виїхали на цю дорогу, що веде до Дністровського гирлу, щоб підтримати прорив наших бронекатерів з моря в лиман.
На світанку бронекатери на малій швидкості увійшли в гирло, але були виявлені. Спроби подолати ворожий загороджувальний вогонь не увінчалися успіхом. Тоді прямою наводкою відкрили вогонь знаряддя бронепоїздів.
Нас підтримали мінометники. В результаті катери прорвалися, а слідом пішли у воду і автомобілі «амфібії» з піхотою. Потім в повітрі з’явилися і наші штурмовики.
Словом, в той день радянські війська вступили в Молдавію, яка починалася одразу за Дністровським гирлом. Фронт нестримно покотився на захід.
Було ще чимало боїв, вже у складі 2-го Білоруського фронту, особливо під містом Ломжа, який стоїть на річці Нарев. У березні 1945 року дивізіон був відкликаний до Москви і направлений на Далекий Схід. Так що День Лободи над фашистською Німеччиною ми відзначали вже в Приморському краї, де пізніше брали участь у бойових діях.
У грудні дивізіон був законсервований і зданий на зберігання.