У другій половині січня 1943 року морози змінилися снігопадами і завірюхами. Часом вони були настільки сильними, що машини доводилося вести буквально наосліп.
І все-таки 150-а окрема танкова бригада продовжувала йти вперед, звільняючи від ворога все нові воронежские села і села.
Але успіх давався нелегко, за нього доводилося платити кров’ю. І часом чималою.
Відчутні втрати бригада зазнала у села Тернове. Правда, спочатку все було начебто добре. Вже під час першої атаки на околицю села увірвалися чотири наших танка. Але фашисти тут же підбили машини лейтенантів Єжова і Выпущенко. Нікому з членів цих двох ними екіпажів врятуватися не вдалося.
Ворожий снаряд розвернув гусеницю у тридцятьчетвірки старшого лейтенанта Захарченко. Наказавши екіпажу усунути пошкодження, Захарченко відразу пересів в останній залишився на ходу танк молодшого лейтенанта Щерепенко, потай по лощинке обійшов Тернове і увірвався в село з протилежного боку. Знищив чотири артилерійських тягача, розчавив два знаряддя, але, витративши боєприпаси, змушений був приєднатися до ще раніше відійшли на вихідний рубіж бригаді.
Тернове було очищено від ворога лише кілька днів тому.
А потім було Іллінська, Колбино, які звільнила рота старшого лейтенанта Асессорова. Обійшовши село з тилу, танкісти в короткому бою перебили весь обороняючись, чоловік тут гарнізон.
З доброю заздрістю танкісти сприйняли подвиг свого товариша механіка-водія старшини Селезньова. Це він, зустрівши в районі Іллінського ворожу колону, сміливо пішов на зближення з нею. Таранив кілька вантажівок, машину з сиділи в ній фашистськими офіцерами, а потім став тиснути причеплені до автотягачам артилерійські знаряддя. Інший екіпаж у цей час розстрілював з гармати і кулеметів знахабнілих по полю гітлерівців.
Біля села Ездочное розгорівся ще один раунд протистояння радянських танкістів проти німецьких окупантів. Коли там під сильним кулеметним і минометно-артилерійським вогнем заліг було батальйон автоматників, комісар Аплеснин, ні хвилини не вагаючись, кинувся до бійців і з криком «За Батьківщину, герої!» повів батальйон вперед. Ездочное було звільнено від ворога, але сам комісар був убитий на околиці села.
Загинули не тільки люди. Горіла і сталь. До 17 січня в 150-ї окремої танкової бригади в строю залишилося бойових машин стільки, що, зведені воєдино, вони за кількістю склали чисельність одного-єдиного танкового батальйону. З решток батальйону автоматників була сформована лише рота.
І все-таки бригада жила і билася, отримуючи завдання не як батальйон, а як повнокровна бригада. І коли війська фронту новим потужним ударом прорвали ворожу оборону в районі, Острогозька та Олексіївки, їй було наказано йти вперед, щоб згодом взяти участь (знову ж як окрема танкова бригада!) у визволенні західної частини Воронежа від німецько-фашистських загарбників.