Вдарили по фашистах з усіх видів зброї | Історичний документ

Не гаючи часу, ми приступили до створення оборони. Насамперед перекрили дорогу з Немирова у Райгород. Партизани зайняли бойові позиції з південно-західної сторони села.

Коли добре підготували і замаскували свої бойові позиції, почали годувати бійців сухим пайком. Вирішили з командиром і самі поснідати, але не хотілося всухом’ятку. Бакетин покликав свого ординарця Миколи Панькина і доручив йому піти в найближчу хату, приготувати гарячий чай і розігріти консерви. Через півгодини Панькін доповів, що все готово, можна йти снідати. Це була третя хата від краю. Нас зустріла господиня жінка років 35.

Кинулося в очі, що вона чимось стурбована, ховала свій погляд. Але ми не надали цьому особливого значення, сіли за стіл. На ньому вже стояли тарілки з гарячим тушкованим м’ясом, чайник і сковорідка, на якій ще шипіло смажене сало з яєчнею. Це вже постарався Коля Панькін, відданий і дбайливий ординарець.

Коли почали їсти, я раптом побачив, що ніби почали рухатися дошки позначеної квадратом кришки підпілля. Поглянув на господиню. Вона стояла біля вікна бліда і вся тремтіла від страху. Зрозумівши в чому справа, я швидко схопив автомат і різко підняв кришку. Вискочив з-за столу і Бакетин. З підпідлоги показалася руда голова фашиста, за нею інша. Не чинячи опору гітлерівці по нашій команді вилізли. Ми відібрали у них зброю, і Панькін повів їх до сараю з полоненими. Сніданок був зіпсований, є вже не хотілося. Ми вийшли з хати.

Господиня, перелякана тим, намагалася щось пояснити. Але нам і так все було ясно. При нашій появі в селі фашисти заховалися і пригрозили їй.

На бойові позиції прийшли вчасно. Спостерігачі доповіли, що по дорозі з Немирова рухається колона машин. Приготувалися до бою. Але, виявивши, що вона йде в напрямку Райгорода, пропустили її. А годиною пізніше на дорозі з’явилися бронетранспортери і кілька машин із солдатами. Подолавши залізничний переїзд, вони попрямували в нашу сторону, і, коли вони були вже зовсім близько від наших окопів, командир віддав наказ: — Вогонь!

Вдарили по фашистах з усіх видів зброї. Вмить спалахнуло два бронетранспортери і одна машина. Гітлерівці спочатку відкрили безладну стрілянину, а потім у паніці забралися геть. В цьому бою відзначилися бійці взводу ПТР лейтенанта А. Мокрякова. Вони знищили два бронетранспортери і одну машину.

Коли зовсім стемніло, ми залишили свої рубежі і відійшли в ліс. Порадилися. Частина партизанських підрозділів залишилася для оборони села та охорони полонених, інші сили повинні були вийти на рубіж Шелудьки — Чуков, перекрити йде з Немирова на Волчек дорогу і прикривати наші дії по захопленню переправи.

Вдарили по фашистах з усіх видів зброї | Історичний документ

— Ні або як ніби немає?— уточнив командир.

— Глибока ніч, всі сплять, розпитати не було в кого,— ніби виправдовуючись, пояснив Козачок.

— Зрозуміло!—сказав Бакетин,— село будемо обходити. Підемо прямо до переправи. Автоматники, вперед!

Біля переправи було дійсно тихо. Чулися лише легкі сплески хвиль та поскрипування поромів. Їх було два. Стояли вони на цій стороні, причалені до берега. Ніякої охорони. Це насторожувало. І не даремно. Вирішили розшукати кого-небудь з місцевих жителів і розпитати. Старшина Козачек привів із села чоловіка років під 40, прихрамывающего на праву ногу. Він розповів, що бачив, як фашисти майже весь день переправлялися на той бік, лівіше Волчека, в напрямку Брацлава. А їх пороми, мовляв, перевозили якийсь обоз. Гітлерівці з села пішли ввечері, але залишили якусь команду. Де вона, він не знає. Ми негайно зайняли оборону біля переправи. Зв’язалися по радіо зі штабом, доповіли обстановку. Отримали команду триматися до підходу передових загонів.

З світанком зліва від села побачили невисоку будівлю, схожу на корівник біля нього невеликий стіг соломи. Можливо, там сховалися німці. Командир послав сержанта С. Васляева з двома автоматниками, щоб розвідати. Але не встигли вони туди підійти, як пролунала кулеметна черга. Десантники залягли. — Приготуватися до бою!—наказав командир.

Через хвилину фашисти відкрили шалений вогонь по нашим бойовим порядкам. Відповіли ми. Дві міни потрапили в сарай, одна потрапила в стіг і відразу ж загорілася солома. По двору заметалась фашисти. Їх було не менше сотні. Через деякий час вони розвернулися і з автоматами рушили до переправи. Це була атака.

— Не стріляти! Підпустити ближче,— пролунав голос командира. Відкривши шалену стрілянину, фашисти наближалися й наближалися до нас. І коли вони були вже в 60 метрах, ми вдарили по них з усіх видів зброї. Вони залягли, а через одну-дві хвилини піднялися і знову кинулися до наших окопів.

— Приготуватися до контратаці,— наказав Бакетин. Піднявшись на весь зріст, голосно вимовив: — За Батьківщину, за мною!— І першим пішов вперед.

Йшли не озираючись, знаючи, що всі гвардійці йдуть за нами. Ми прискорили крок і з голосним вигуком «ура!» кинулися на ворога. Німці відступили, залишивши на полі бою 13 вбитих солдатів. Шість осіб загинуло і у нас. Тяжко поранений був лейтенант К. Яковлєв.

Не встигли ми винести до річки убитих і поранених, як фашисти знову рушили на нас. Зараз їх вже менше, але напирали вони ще сильніше, наполегливо прагнули пробитися до переправи. І знову зустріли ми їх дружним вогнем з кулеметів і автоматів. У них полетіли наші гранати. Гітлерівці почали відступати, а в цей час ми піднялися і, на ходу стріляючи, перейшли в контратаку. Уникаючи рукопашної сутички, німці почали кидати зброю і піднімати руки вгору. 3 офіцерів і 26 солдатів взяли в полон.

Допитали полонених. Вони показали, що їх 222-й піхотний полк отримав наказ до відступу й переправився на правий берег. Вони ж залишилися для охорони переправи, поки не підійдуть інші частини. Якщо вірити полоненим, то до переправи скоро повинні були підійти німецькі частини. Значить, треба бути готовими до нового бою. Почали вдосконалювати свою оборону. Розмістили в одному з будинків поранених, а їх було вже 11 осіб. Поховали вбитих. Так, паші ряди порідшали. Вибуло з ладу 17 осіб. Мало залишилося і боєприпасів.

Почався дощ. Спочатку невеликий, а потім все сильніше і сильніше. Подув поривчастий вітер з річки. Це посилило наше і без того нелегке становище. Так, в очікуванні нових боїв, минуло кілька годин. І вже десь під вечір ми раптом почули гул моторів. Він наближався до нас зі східної сторони села. Нерви наші були напружені до межі.

— Бронебойщикам й мінометникам приготуватися до бою!— подав команду Бакетин. «Усе правильно,— подумав я.— Якщо йдуть танки або бронетранспортери, то з автоматами і кулеметами ми не впораємося». А гул все ближче і ближче… І ось із села здалися танки. Тільки не німецькі, а наші — Т-34, а на них солдати.

До переправи підійшов передовий загін 9-го гвардійського повітряно-десантного полку з доданим йому танковим батальйоном. Захоплень і радості не було меж. Мокрі, брудні, неголені і напівголодні ми кинулися обіймати і цілувати один одного. Зайнявши вздовж берега міцну оборону, ми очікували підходу головних сил. Тепер нам стало легше. У нас були танки та артилерійська батарея. Головні сили дивізії підійшли до переправи лише вночі 15 березня, а па другий день вони форсували річку Південний Буг і розгорнули наступ у бік Молдови.

Так закінчився наш похід в тил ворога. Перебували ми там більше двох діб, пройшли близько 69 км, провели три бої, і один з них біля переправи в районі с. Волчек був найважчим. Ніхто з нас в цих боях начебто не вчинив якогось особливого подвигу. Всі ми чесно виконували свій обов’язок перед Батьківщиною. Але сам похід у ворожий тил і успішне виконання поставленої бойової задачі — це теж свого роду подвиг. За зразкове виконання бойового завдання в цій операції командир загону капітан Бакетин М. С. був нагороджений орденом Олександра Невського. Отримали високі нагороди та інші бійці нашого загону, хто особливо відзначився в боях.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь