Після виходу Італії з фашистської коаліції роззброєні італійські частини, які відмовилися воювати на боці Німеччини, особливо збунтувалися дивізії, були у відповідності з наказом ОКВ від 15 вересня 1943 року (L-218) перекинуто на Схід, головним чином на територію «генерал-губернаторства» і в район Білостока.
Присутність значного числа італійських полонених було встановлено також у таких таборах: Бяла-Подляска, Богуше, Хелм, Ченстохова, Демблін, Седльце, Сувалки, Варшава, Торунь.
Доля італійських військовополонених (в більшості своїй це були офіцери) виявилася дуже важкою. Їх привезли з Греції, Югославії і Південного Тіролю в літньому обмундируванні, а вони не звикли до холодів.
Італійських полонених морили голодом, знущалися над ними, ображали їх. Багато з них померли в результаті епідемічних хвороб і крайнього виснаження.
У таборі Бяла-Подляска, подібно до того як це було в таборах для радянських військовополонених, відзначені випадки поїдання трави доведеними до відчаю, зголоднілими італійцями.
У багатьох випадках польське населення, ризикуючи власним життям, передавало продовольство голодуючим італійцям. Майже в кожному таборі проводилися екзекуції італійських полонених.
Так, наприклад, масові страти італійців мали місце в лісі «Борек» під Хелмом, у фортеці Демблін, в лісі під Седльцамн, в лісі під Нивисками — відразу ж за Ополем (Любельским).
За свідченнями деяких очевидців, у госпіталі для полонених в Хелмі італійців умертвляли шляхом смертельних ін’єкцій.
Використовуючи важке становище полонених, гітлерівці чинили на них тиск, щоб схилити їх виступити за Муссоліні. Щодо тих, які піддалися тиску, застосовувався більш легкий режим; їм підвищували денний раціон харчування і їх навіть вивозили на Захід.
Значне число італійських полонених у Варшаві в результаті жорстокого поводження скоро померла. Під час відомого Варшавського повстання 1944 року гітлерівці посилали італійських полонених на найбільш небезпечні ділянки, вимагаючи від них виконання абсолютно безглуздих робіт, мабуть з метою якнайшвидшої їх ліквідації.
Число італійських військовополонених, які перебували у таборах на польській території, а також число жертв серед них поки ще точно не встановлено. За свідченнями можна визначити приблизну кількість італійців: в Бяла-Підлясці (табір в районі «Зофі-Ляс») — близько 6 тисяч чоловік і в Хелмі (Любельському) —близько 10 тисяч.
Думки свідків щодо числа італійських полонених в Седльцах розходяться: 1000, 2000 і навіть 10 тисяч осіб. Немає цифрових даних і по таборах в Богуше, Сувалках, Торуні, Варшаві та інших пунктах, де також були розміщені італійські військовополонені.
Після перебування італійських полонених у німецьких таборах на польській території залишилися масові могили під Хелмом («Борек»), під Седльцами, у фортеці Демблін (де італійські полонені поховані в кріпаків ровах біля костелу разом з радянськими військовополоненими).
Багато італійців поховані в одиночних могилах, як, наприклад, у селі Сяшки; б там італійців поховані на ділянках, де поховані і радянські військовополонені.