Революційна логіка була невблаганна і наполегливо вимагала знищення всієї імператорської родини і всіх залишилися в Росії родичів Романових.
Першим потрапив до рук більшовиків і з невимовною жорстокістю убитий брат Миколи II, великий князь Михайло Олександрович, на користь якого цар відрікся від престолу в березні 1917 року.
До того моменту великий князь ніколи не займався державними справами і, хоча і був наступним після цесаревича престолонаслідником, весь свій час присвячував лише двом захопленням: автомобілям і жінкам.
Михайло Олександрович ніколи не припускав, що в один прекрасний день долі буде завгодно зробити його царем. Відмовившись від престолу, великий князь залишався вільним аж до березня 1918 року, коли більшовики вирішили відправити його в заслання в Перм: вони побоювалися, що навколо фігури брата царя будуть об’єднуватися останні нечисленні монархічні угруповання.
Спочатку він перебував під суворим наглядом, але потім отримав більшу свободу: йому наказували лише ні під яким виглядом не виїжджати з міста, і час від часу бути в місцеве відділення ЧК. Михайло Олександрович з комфортом розташувався разом зі своїм секретарем, англійцем Джонсоном, і двома слугами в готелі «Руаяль».
Однак приблизно за місяць до вбивства в Іпатіївському домі події почали стрімко розгортатися: в ніч з 12 на 13 червня 1918 року великого князя безцеремонно розбудили і, незважаючи на шалений опір, відвезли в ліс недалеко від міста; там його застрелили з револьвера.
Більшовики розправилися з Михайлом Олександровичем своїм улюбленим способом: діяли вночі, далеко від сторонніх поглядів і не залишаючи свідків. Несподіване зникнення великого князя, а також таємничі обставини його загибелі дали привід для появи різних домислів і чуток про його чудесне спасіння.
Єдиним вартим уваги свідченням того, що сталося є звіт начальника Пермської кримінальної поліції Ярославцева прокурору; з нього випливає, що серед ночі увірвалися в готель «Руаяль» діяли за власною ініціативою.
Перед нами конфліктна ситуація, типова для перших післяреволюційних років, в точності повторити в Єкатеринбурзі: з одного боку, законно встановлена влада, а з іншого — стихійно виникали угруповання з їх власними рішеннями та схильністю до радикалізму.
Після зникнення Михайла Олександровича Пермської ЧК нічого не залишалося, як констатувати цей факт і віддати наказ кільком армійським підрозділам ретельно прочесати місто і його околиці. Зрозуміло, все виявилося безрезультатним.