Розгром гітлерівських військ під Сталінградом, перемога союзників у африканської кампанії і вторгнення на о. Сицилія — всі ці військові поразки фашизму спричинили за собою відставку Муссоліні і створення нового уряду на чолі з маршалом Бадольо, який 8 вересня 1943 року підписав беззастережну капітуляцію Італії. Умови припинення вогню передбачали, що італійські війська негайно припинять всякі військові дії проти союзників, а італійські військові частини, дислоковані за межами своєї країни, негайно повернуться в Італію. Таким чином, від осі Берлін — Рим — Токіо відпадав один з найважливіших сателітів гітлерівської Німеччини.
Реакція Німеччини була миттєвою. 15 вересня 1943 року ОКВ видало наказ про поводження з італійськими збройними силами і міліцією своїми вчорашніми союзниками. Солдатів італійської армії розділили на три категорії: на тих, які залишалися вірні Німеччини і яким належало залишити зброю, «ставлячись до них з повною повагою»; на тих, які не хотіли надати німцям ніякої допомоги (їх було роззброїти, взяти в полон і змусити працювати); на тих, які чинили активний або пасивний опір або ж вели таємні переговори з ворогом або бандами» (тобто партизанами і учасниками руху Опору). Щодо останньої категорії гітлерівці в явне порушення норм міжнародного права застосували найжорстокіші заходи. Зокрема, наказ свідчив: «За наказом фюрера, з італійськими військовими частинами, які допустили передачу своєї зброї повстанцям (югославським і грецьким) або з’єдналися з повстанцями, має поступити наступним чином:
Велика частина італійських військ, що знаходилися безпосередньо в районах дій гітлерівської армії, що дислокувалася на Балканах (Югославія, Греція, Албанія). Командував гітлерівськими військами в цьому районі фельдмаршал Вейхс передав цей варварський наказ для негайного виконання. Деякі з його підлеглих цей наказ «удосконалили» ще більше. Так, генерал-полковник Рендулич, командувач 2-ї танкової армії в Хорватії, наказав своїм часткам у тих випадках, якщо яка – небудь італійська дивізія знищить свою матеріальну частину і зброю, розстрілювати, крім всіх безпосередніх «винуватців», також одного офіцера зі штабу дивізії і 50 солдатів. За змістом цього наказу слід було розстріляти кожного італійського солдата, який продасть або віддасть свою зброю цивільній особі, а також кожного солдата, який з’явиться для відправки (в табір) без зброї. В цьому випадку повинен бути розстріляний також і його командир. За знищення автомашини, трактори, трактор і т. п. слід було розстріляти одного офіцера і 10 солдатів.
У наказі від 16 вересня 1943 року, направленому в 1-ю горнострелковую дивізію та 104-ю єгерської дивізії, командир XXII гірськострілецького корпусу генерал Ланц наказує розстрілювати всіх італійських військовослужбовців, переодевшихся в цивільне плаття і змішалися з населенням, оскільки «це значно посилює небезпеку з боку партизан».
Драконівські заходи проти вчорашнього союзника сприяли тому, що в найкоротший час італійські війська в більшості своїй були роззброєні. Однак кілька дивізій ще чинили опір, а багато офіцери і солдати бігли в гори і приєдналися до югославським і грецьким партизанам. У той час німецьке командування вже ввело в дію і здійснило загрози, що містилися в наказах ОКВ, Рендулича і Ланца.
Через кілька днів після видання наказу ОКВ в районі Салонік був потоплений в крові бунт разоружаемых італійців. При цьому розстріляно кілька офіцерів.
23 вересня 1943 року на о. Кефаллиния був розстріляний генерал Гандіні і весь його штаб. Злочин скоєно солдатами XXII гірськострілецького корпусу (генерала Ланца).
Розглядати як полонених партизанів у практиці гітлерівців у другій світовій війні означало розстріл без суду, у рідкісних випадках після комедії військово-польового суду. Однак якщо говорити про придушення руху Опору в Греції, то там не було і натяку на військово-польовий суд.
Військова частина, яка захоплювала полонених, сама виносила вирок, а розвідувальний відділ дивізії стверджував його і віддавав розпорядження привести вирок у виконання і доповісти про це. Такою була, зокрема, практика 1-ї гірськострілецької дивізії при придушенні італо-грецької партизанського руху після захоплення гітлерівцями о. Корфу.
Донесення штабу дивізії містять імена розстріляних, причому в опублікованих після страти повідомленнях для залякування населення наводилися лише імена розстріляних грецьких партизанів, імена страчених солдатів регулярної італійської армії не оголошувалися, мабуть у зв’язку з злочинним характером цієї процедури і явним нехтуванням норм міжнародного права.
Наведемо приклад: донесення про розстріл партизан Миколи Баколя і Иоаиниса Итоса та італійського солдата Франческо Фурнери, страчених 8 листопада 1943 року, і друге таке ж донесення від 10 листопада, стосується партизана-грека Георгія Матиани та італійського солдата Чіро Рандаццо.
Якщо говорити про другий донесенні, то, як видно з його тексту, італійський військовополонений, 27-річний сицилієць з Палермо, відмовився давати будь-які показання на допиті. В обох цих випадках страта була здійснена загоном польової жандармерії № 54 з 1-ї гірськострілецької дивізії.