За кілька днів до початку Першої Світової війни, а саме 26 червня 1914 р. до складу Кайзерівського флоту увійшла нова підводний човен U-28, зачисленная у 2-ю флотилію.
Для свого часу це була цілком добротна 700-тонна субмарина з 4 торпедними апаратами і 9 торпедами. Екіпаж з 4 офіцерів і 33 матросів міг не один день перебувати в морі.
Новий корабель з перших днів війни включився в активну службу і брав участь у Гельголандском битві (26 квітня 1914 р.), нічим, правда, себе не проявив.
18 лютого 1915 р. Кайзер Вільгельм II оголосив підводний блокаду Англії, і U-28 з встановленою 88-мм гарматою, прийнявши на борт 300 снарядів, спішно вийшла в море.
Вже в кінці березня ім’я командира човна капітан-лейтенанта барона Фон Форстнера стало широко відомо, причому слава його була досить зловісної.
У 20-х числах березня човен зайняла позицію на перетині шляхів, що ведуть до Брістольський затоку і Канал Святого Георга, і почала те, що зараз називається необмеженої підводної війною, а за мірками 1915 р. вважалося просто вбивством.
27 березня човен потопив 3 пароплава, один з них — пасажирський. В цей день близько острови Сіллі човні назустріч попався лайнер «Agule», що вийшов напередодні у Лісабон — з 46 пасажирами на борту. Субмарина дала сигнал зупинитися, але капітан Баннерман дав повний хід, сподіваючись на свої 14 вузлів.
Незабаром результат погоні став ясний, човен наздоганяла свою здобич, маючи швидкість на 2 вузла більше, капітан, згнітивши серцем наказав скинути хід і спускати шлюпки на воду. Форстнер не став чекати закінчення всієї цієї процедури, а відкрив шквальний вогонь з гармати, випустивши 20 снарядів, на палубі загинули 2 пасажира і інженер-механік.
Потім корпус лайнера розколола торпеда, але шлюпки вже встигли відійти і кількість жертв зросла всього на 5 чоловік, і то тільки тому, що поруч знаходилися вітрильник «St.Stephen» і траулер «Ottilie», які підібрали людей.
Тим не менш Європа здригнулася, тим більше, що наступний подвиг барона виявився більш кривавим. На інший день він зустрів ще один пасажирський лайнер — «Falaba», добу тому вийшов з Ліверпуля в Західну Африку.
На борту перебували 147 пасажирів, 95 членів екіпажу і … 13 т боєприпасів. У 38 милях від маяка Смолл з палуби помітили підводний човен під білим прапором, згодом Форстнера звинувачували у піднятті англійського військово-морського прапора, але і німецький теж був білий (тільки з чорним хрестом, а не з червоним).
Як і минулого разу капітан лайнера вирішив не здаватися і проігнорував вимогу про зупинку, і знову виявилося, що човен швидше рухається, ніж лайнер, і знову, згнітивши серце, інший англійський капітан — тепер за прізвищем Девіс — наказав спускати шлюпки. Якщо англійці робили все як в минулий раз, то Форстнер вирішив ще менше церемонитися: він підійшов на відстань близько 1 кабельтова і впритул випустив торпеду.
Від її вибуху здетонували боєприпаси, і в 10 хв. на поверхні не залишилося нічого, що нагадувало б про 4000-тонному пароплаві. Екіпаж човна спокійно стояв на палубі, курив і дивився, як тонуть люди в холодній воді. Побачивши на горизонті черговий пароплавний димок, Форстнер кинув розглядання агонії і поспішив потопити ще один пароплав, який опинився на щастя вантажним.
Прийшли на місце трагедії рибальські дріфтер “Eilcin Emma” і “Wenlock” почали рятувати людей з різних плаваючих уламків. Однак багато вмирали вже на палубі, в тому числі — і капітан Девіс. Всього загинуло 104 особи. Надалі військова «удача не покидала барона: наприклад, і через рік не за повний місяць з 26 березня по 17 квітня 1916 р. — він пустив на дно пароплави загальним тоннажом 17700 т.
В нагороду за свої подвиги капітан-лейтенант отримав нове призначення, а екіпаж очолив новий командир — Шмідт.
