Не буде перебільшенням стверджувати, що перші півроку війни виявилися найбільш важким часом за всю історію існування радянських Військово-повітряних сил. Адже ворог завдав потужний удар, і всі роду військ, в т. ч. авіація, понесли колосальні втрати. Для успішного ведення війни в повітрі Ставка ВГК, командування ВПС Червоної Армії повинні були вирішити два головні завдання: заповнити спад в льотних кадрах і збільшити поставки техніки.
Становище з підготовкою особового складу обговорювалося на засіданні Військової ради ВПС Червоної Армії.
Згідно з офіційними звітами, у вересні зенітними засобами Західного фронту було збито 12 ворожих літаків, у жовтні — 32, в листопаді — 35. При цьому витрата снарядів на збитий літак склав у вересні 464, у жовтні — 405 і в листопаді — 216 одиниць. Зростання ефективності стрільби зенітної артилерії визнають, як вже зазначалося, і німці. З-за низької хмарності в листопаді і грудні німецькі літаки були змушені здійснювати польоти на висотах всього 500-1000 м, і збити їх виявлялося простіше.
І все ж радянська політична і економічна система витримала випробування екстремальними умовами, і зимовий криза 1941 р. вдалося подолати. Зіграв свою роль і жорсткий стиль керівництва Сталіна. Так, відома телеграма директорам заводів № 1 і 18, які виконували штурмовики, А. Т. Третьякову і М. Б. Шенкману, де були знамениті слова, що «літаки Іл-2 потрібні нашій Червоній Армії тепер як повітря, як хліб», починалася не обіцяє нічого хорошого для керівників фразою: «Ви підвели нашу країну і нашу Червону Армію», а закінчувалася не-двозначною загрозою: «Попереджаю останній раз». Завдяки чіткому централізованого управління, героїчній праці працівників усіх галузей господарства, у т. ч. авіапромисловості, вже в другій половині грудня відзначався ріст випуску бойової техніки і озброєння.
Важка обстановка, яка склалася під Москвою в кінці осені 1941 р., не дозволила вчасно вивести в тил ряд ослаблених авіаполків і авіаційних дивізій. Ставка ВГК в останній день листопада прийняла рішення пе-реформувати сім дивізій ВВС Західного фронту в п’ять. Навіть з урахуванням цього заходу в 47-й авиадиви-зії, наприклад, був лише 21 справний літак (13 винищувачів і 8 штурмовиків), тобто за чисельністю дивізія наближалася до полку. Ударна міць подібних сполук виявилася невелика, що необхідно врахувати при розгляді наступних подій.
Певною мірою вгамувати «голод» фронтів на бойові літаки допомагали ремонтники. Командування ВПС Червоної Армії на цьому етапі війни діяло більш оперативно і ефективно, ніж супротивник. У вересні 1941 р. керівництво експлуатацією та ремонтом авіатехніки перейшло під єдине початок інженерно-авіаційної служби як у центрі, так і в структурі ВВС фронтів. Рухливі авіаремонтні майстерні ПАРМ-1, грали основну роль при польовому ремонті, були передані з БАО у підпорядкування авіадивізії. В результаті проведеної реорганізації Парми, як показав досвід, стали працювати більш цілеспрямовано.
Втрачені на початку війни стаціонарні реморганы були замінені новими за рахунок формування ремонтних авиапоездов. Незважаючи на їх низьку мобільність, вони зіграли важливу роль наприкінці 1941 р. В цей час у ВПС Західного фронту також створювалися ремонтні підрозділи для середнього і капітального ремонту на автомашинах. У підсумку на початку грудня на західному напрямку ВПС Червоної Армії мали 62 відсотки справних літаків (із загальної кількості), а противник — всього 45. Справедливості заради відзначимо, що німці пред’являли більш суворі вимоги до технічного стану матеріальної частини.