У винятково важкому становищі опинилася група А. З. Ливенцова, обороняла заставу 22 червня 1941 року. Відбиваючи атаки фашистів, вона п’ять діб вела бій в кільці оточення. Ворогові завдала великих втрат. На пропозицію гітлерівців скласти зброю голодні і знесилені бійці відповідали посиленням вогню.
Вони намагалися вирватися з оточення. Але ледве відійшли від застави, як на них накинулися фашисти. Зав’язалася коротка рукопашна сутичка. Кілька поранених прикордонників були полонені ворогом. Гітлерівські кати зв’язали колючим дротом, жорстоко катуючи, стали допитувати. Знайшовши момент, молодший лейтенант А. З. Лівенцов збив з ніг фашистського офіцера і, навалившись на нього, почав душити. Фашисти жорстоко розправилися з радянськими воїнами.
Також мужньо билися з німецько-фашистськими загарбниками воїни та інших застав цього прикордонного загону.
У 90-го Володимир-Волинському прикордонному загоні зустрів війну уродженець села Кваляр Глазовського району Лаврентій Іванович Максимов. Після шестимісячного навчання в 20-му Славутському прикордонному загоні він у серпні 1940 року був направлений на службу радіотелеграфістом 1-ї комендатури в містечку Устилуг.
В середині червня 1941 року зв’язківці комендатури приступили до ремонту лінії зв’язку і сигнальних ліній 3-ї застави. 21 червня, в суботу, вони закінчили роботу раніше, вимилися, випрали у річці Буг комірці. Ввечері пішли в Устилуг, в комендатуру, потім відправилися в кіно. Їх було п’ятеро. В 11 годині ночі повернулися на заставу, розташувалися в квартирі начальника застави (він був у відпустці). З вікна будинку були видні Буг і німецька територія. Під ранок зв’язківці заснули. Але незабаром їх розбудив настирливий стукіт у двері і крик вартового:
— Фашисти наступають!..
Не отримавши підтримки, штаб полку відступив. З отходивших по дорозі бійців сформували неповну роту. Їм наказали рухатися до лісу і зайняти оборону. Але там уже були німці. 24 червня вони пішли у наступ. Бійці відбили атаку, підпалили кілька танків. Максимова поранило в спину, плече і ногу. Він впав без свідомості.
Коли прокинувся, почув розмову. Це були партизани. Вони винесли солдата на дорогу. В 11 годин вечора його підводою відвезли в госпіталь.
Так закінчився бойовий шлях Максимова у складі 90-го прикордонного загону. Після госпіталю він воював в 608-му стрілецькому полку 146-ї дивізії. Командував розрахунком батареї 120-міліметрових мінометів. Виявляв спритність і сміливість. В наступальних боях 19 серпня 1943 року під селом Суворовка Спас-Деменского району його підрозділ мінометним вогнем знищила до роти гітлерівців, дві автомашини з піхотою, зенітну гармату, три кулемети і три наглядових пункту супротивника. Максимова нагородили орденом Вітчизняної війни II ступеня.
Або ось інший приклад. В жовтні 1944 року, перебуваючи на спостережному пункті і корегуючи вогонь, при настанні наших військ в районі містечка Бегеряй він своєю батареєю знищив дві кулеметні точки і чимало живої сили ворога. За це нагороджений медаллю «За відвагу».
Максимов брав участь у штурмі Берліна.