Успішний маневр | Історичний документ

Після звільнення Брянська війська продовжували наступати. Шлях на захід ми відраховували тепер не кроками, не метрами, як було при штурмі сіл в перший рік війни, а десятками кілометрів в день.

Відступаючи, ворог злобно огризався. Після тиші — раптом знову свист бомб, шипіння осколків, тріск палаючих хат, підпалених снарядами. Потім знову рух вперед похідними колонами.

Брянська вулиця веде нас на захід, до Мінську, Варшаві, до далекого ще фашистського лігва.

В один з вересневих ночей взято Почеп. Серед руїн височіє церква. У заплаві річки перед містом димлять вогнища. Фашисти посікли з кулеметів велике стадо. Люди поспішно розбирають туші, варять величезні шматки м’яса в котлах: солі немає, але не пропадати ж добру.

На дорогах до Почепу — потік возів. В упряжках, як правило, корови. На кожній возі майно декількох сімей. Жінки махають довгими хворостинками. На чолі обозу — хлопчина. Вхопившись руками за узду, впираючись босими ногами в землю, він з усіх сил тягне корівку вперед, благає її швидше йти додому.

На одному з возів серед вузлів і коробів сидить стара. Сльозавими очима вона дивиться то вперед, ю направо, то наліво і не може збагнути, осмислити, що ж тут діється. Тільки що гавкали, погрожували німці. І нате — ніби ангели з неба, запилені, втомлені, але з веселими іскорками в очах свої, російські хлопці. Вміють вони так, між справою, на ходу приголубити і старого, і малого, обдарувати пустотливою усмішкою і скибкою хліба. Стара хреститься, щось шепоче, видно, хоче сказати: дійшли до Христа-спасителя її молитви, бог покарав непроханих гостей, дав силу сыночкам і батькам.

До Унечи від Почепу п’ятдесят кілометрів. Цей шлях пройдено з боями всього за два дні. У ті дні я йшов зі стрілецькою ротою лейтенанта Дойникова. Після топкого болота рота з ходу заволоділа селом на підступах до Унечі. За селом знову болотіна.

В азарті бою бійці не звертали уваги на хлюпавшую у чоботях жижу, на промоклий, прилиплий до тіла одяг. Тільки вперед, тільки в місто! До нього рукою подати! І звідки ні візьмися — сильний вогонь з флангу. Німці вирвалися з засідки, кинулися навперейми наступаючим. Ще хвилина, і два взводи будуть відсічені, третій — знищений з кулемета.

Лейтенант передав по ланцюгу: залягти! Командир роти прикинув, що у фашистів велику перевагу сил, вони йдуть на рукопашну, на ближній бій. Приймати його — значить даремно пролити кров. Поруч з командиром заліг розрахунок станкового кулемета.

Успішний маневр | Історичний документ

— Вогонь! — наказав лейтенант.

— Як вогонь? Можна ж полоснути по своїх? — тривожився кулеметник.

— Не гайся! Бери приціл вище, в груди фашистів.

Фашисти не змогли наблизитися на кидок гранати, їх покосили. І тут же команда на весь голос: «Вперед!»

По телефону передали наказ: «Відставити лобову атаку!»

Повітряна розвідка виявила, що на східній околиці Унечи окопи в повний профіль, гармати, доти.

Потім ми дізналися, що інші частини разом з танками кинулися до доріг, які ведуть від Унечи на Суражів і Клинці. Осідлавши їх, вони накинули петлю на німців у місті. Вночі ворог в Унечі здригнувся, почав відходити.

Злетіла ракета. Лейтенант Микола Дойников повів людей в атаку. Ще один успішний маневр. Ще одне місто наш!

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: