Успішні операції радянського розвідзагону | Історичний документ

На Волхові червень. Білі ночі. Казкові ночі, оповиті напівпрозорим серпанком. Пора лірики та солодких мрій. Неповторна пора кохання. І зовсім незручна пора для нічних пошуків. Для кого і незручна, тільки не для Івана Братішко. Багато вояки від убогості їжі і нестачі в ній вітамінів стали страждати курячою сліпотою. Вдень сліпота не проявляється, я з настанням сутінків морок перед очима. Це і прийняв до уваги хитрий Братішко. Врахував він і ще щось, що в пору білих ночей, коли навкруги світло майже як удень, фашисти менш пильні.

Однак, не покладаючись тільки на це, Братішко, перш ніж почати пошук, довго і пильно спостерігає за противником. Зважує всі обставини. Вишукує слабке місце в обороні, вивчає систему вогню. Йому цікаві і звички гітлерівців, та їх повадки. Розпорядок дня, коли їм привозять обід, вечеря. Коли вони міняють караули, коли ходять до вітру.

Позиції одного з наших підрозділів відділяла від фашистських коричнево-зелена трясовина. Рідкісні острівці осоки і трави пухівки, чахлі кущики верби та вільхи, зелені купини серед коричневих разводий. Сам бог забув тут відокремити воду від суші. Цієї промашкою вседержителя і вирішив скористатися сержант Іван Братішко. Противник, міркував сержант, покладається на природну перешкоду. Тим гірше для нього.

Братішко наказав хлопцям озброїтися довгими жердинами, а крім того прихопити з собою мостину з розбитого будинку. Вона і стала головним засобом пересування. Прокладуть її розвідники від горбка до горбка, переповзуть. Підтягнутий половицю. І далі, таким же манером.

Вітер дув з боку противника, тим не менш розвідники пояснювалися лише жестами і мімікою. Чуйно прислухаючись до шумів і руху у ворожому таборі. Дві години минуло, поки вдалося вибратися на крайку болота. Тепер трохи відпочити і озирнутися. Розкішно влаштувалися фріци під захистом болота. Набудували будинків, колиб, проклали між ними доріжки, обмежені жердочками. Навіть вбиральню спорудили. Її-то і розвідники взяли на приціл. Дочекалися, поки один з вояків побіг по природній потребі, і злапали в один момент.

Зворотній шлях зайняв набагато менше часу. Здогадливі розвідники позначили вішками купини, за якими пройшли. Це і полегшило повернення.

— Казковий хлопчик-з-пальчик чинив так само.

— Точно, — погодився Братішко, — він камінчиками, хлібними крихтами, а ми гілочками верби. А що стосується «мови», так він і не опирався. Незручно було при спущених портах. Дорогою теж поводився сумирно. Мабуть, сильно переживав.

— Удачі, успіхи, а невдачі теж бували?

Братішко хитрувато перезирається з товаришами.

— Невдачі, питаєте, бувають. Не без них. Хочете вірте, хочете ні, а невдачі наші чомусь закінчуються успіхами.

І ось новий розповідь. Справа йшла якось так, що розвідникам довелося повертатися з порожніми руками. Йшли ланцюжком по лижні. Перед тим, як перетнути ворожу лінію, Братішко занепокоївся. Ніч безмісячна, не відстав би хто. Став пропускати ланцюжок повз себе. Бачить, плететься у хвості якийсь дивак. Розвідники в білих халатах, а в цей клаптиковому ковдрі. Сопе, кашляє, спотикається.

— Тихіше ти, ідол окаянний, — зло смикнув його за край ковдри Братішко, — забув, де знаходишся.

Смикнув і обімлів. Справжній фашист.

— І уявіть, — зі сміхом розповідав Братішко, — він добровільно віддав свій шмаер, зняв з пояса гранати. На допиті сказав, що заблукав під час заметілі. Довго петляв. Прийняв розвідників за своїх. А коли зрозумів помилку, навіть зрадів. Чим замерзати в лісі, краще полон.

Інший випадок на Другій світовій війні дивний ще більше. Після виснажливого шляху по лісових нетрях підібралися розвідники до дороги.

Завдання було розвідати, які резерви і в якій кількості підкидає супротивник до передових лініях. Замаскувалися, тетеревиному зарилися в сніг. Піднялася віхола. Мороз став пробиратися у валянки і крізь одяг. А на дорозі порожньо. Нарешті затарахтели, залязгали гусеницями танків. Слідом покотили вантажівки. Пішла в пішому строю піхота, дивна річ, чомусь багато фріци поглядають у бік розвідників. Деякі зупиняються навіть, пальцями показують, перемовляються.

— Що за дива, — дивується Братішко, — невже хтось виявив себе.Успішні операції радянського розвідзагону | Історичний документна початку Другої світової війни. Ну, ми принишкли, стали придивлятися. Варто, виявляється, під ліщиною закамуфльований танк. А поруч напідпитку танкісти в карти ріжуться. Гаразд, думаємо, подивимося, чиї козирі старше. Потихеньку оточили картярів і — «хендехох!».

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: