Умовний сигнал «Стріла-900» | Історичний документ

Над степом висіла ніч. Небо, оповите густими хмарами, здавалося непроникно чорним. І над лінією фронту опустилася тиша. Лише зрідка темряву розпорювали освітлювальні ракети, так десь в стороні села Цвіткове у коротких чергах захлинався кулемет. Поривами налітав вологий вітер, кидаючи в обличчя то пластівці мокрого снігу, то дрібний холодний дощ.

— Погодка! — пробурчав начальник розвідки полковник Компанієць, щільніше заорюючи бурку.

— Як на замовлення, — не погодився Плієв, — для нашої операції краще не придумати.

Відвернув рукав, глянув на світний циферблат годинника, маючи намір щось сказати. Підбіг телефоніст:

— Товаришу генерал, вас до телефону!

А по проводах вже нісся умовний сигнал: «Стріла-900», «Стріла-900».

Заревіли танкові мотори, захлюпали по бруду копита коней. Дивізії рушили на прорив. Однак захопити фашистів зненацька не вдалося. Недарма розвідка доносила про підтягуванні ворожих резервів.

Бої зав’язалися відразу ж. Перше тривожне повідомлення надійшло від Танасчишина. Генерал доповів, що його танкісти зустріли сильний вогневе опір на підході до Андріївки. Слідом за ним — сигнал від Головского: дивізія пробивала міцну оборону гітлерівців у селі погоди.

Плієв викликав знаходився в оперативній групі представника штабу 8-ї гвардійської армії:

— Передайте прохання: придушити вогонь противника в районі Андріївки, Заміського, Цвєткова.

Від потужного удару здригнулася земля. Над Андреевкой здійнялося полум’я. Бригада підполковника Андріанова, підтримана танковим полком, увірвалася в село і, не затримуючись, кинулася до Малинівці 2-й, досить великому опорного пункту ворога.

Привели перших полонених. З їхніх свідчень стало зрозуміло, що кордон Малинівка — Цвітково і є той «горішок», розкусивши який можна сподіватися на благополучний прорив.

Неймовірна бруд сковував рух. Танки йшли на другій швидкості, а автомашини застрягли зовсім. Мотопехоту пересадили на танки, але від Цвєткова відкрила вогонь ворожа артилерія, а слідом за нею і кулемети. Проте 34-й полк обійшов позиції гітлерівців і атакував їх в кінному строю. Противник не витримав. Кинувши техніку, фашисти вирушили з села на захід, але тут же застрягши в багнюці, було оточено і взято в полон.

І знову оперативна група в дорозі. «Головне — не дати відходить гітлерівцям закріпитися на річці Вербової», — думав Ісса Олександрович.

Високий берег річки з безліччю опорних пунктів міг стати і для кіннотників, і для танкістів сильною перешкодою. Треба було у що б то не стало прорватися на плечах відступаючого противника.

Головний удар передбачалося завдати по Авдотьевке.

Йшла попереду 9-ю гвардійську кавалерійську дивізію Плієв вирішив посилити, для чого наказав терміново форсованим маршем направити на передній край кілька танкових полків з десантом.

Умовний сигнал «Стріла 900» | Історичний документ

Танки кинулись до села, але шлях їм перегородив шквал артилерійського вогню.

Машини повернули в обхід, зосередивши вогонь по позиціях фашистів. Зістрибнувши з броні, десантники слідом за танками пішли в атаку. В нічній темряві, грузнучи в болоті, козаки бігли мовчки, оточуючи Авдотьевку з півдня.

Плієв з нетерпінням дивився на годинник. З часу полки повинні були вже увірватися в село, але в стороні Авдотьевки стояла моторошна тиша.

Нарешті розсипалася дріб автоматів, довгими чергами залилися кулемети, ухнуло гранати. І пролунало дружне «Ура!».

Бій був коротким. Підрозділи 60-го піхотного, 156-го механізованого полків і штрафний батальйон німців бігли в бік Троїцько-Сафонова. Вулиці Авдотьевки виявилися забитими кинутої технікою. Більше сотні автомашин, танків і самохідних гармат стояли майже в справності. Гітлерівці не встигли знищити склади з продовольством і боєприпасами. Але особливо всіх порадувало залишене пальне. Для військ, відірваних від баз постачання, воно бувало часом важливіше хліба.

Десь на околиці ще гриміли постріли, коли Плієв вже був у Авдотьевке. Недалеко від дороги розташувався ветеринарний пункт обробки поранених коней 34-го кавалерійського полку. «Оперативно працюють», — із задоволенням відзначив про себе Ісса Олександрович і запитав у сержанта:

— Хто старший?

— Капітан медичної служби Рєпін.

— Покличте його.

До машини командувача підійшов заступник командира полку по політчастині підполковник Шакін.

— Капітан Рєпін тільки що помер, — доповів він слабким голосом.

— Втрачаємо хороших людей, — Ісса Олександрович гірко зітхнув і пильно подивився на старого товариша, з яким був добре знайомий ще в двадцяті роки в Краснодарській кавалерійській школі. Вислухавши невеселу розповідь, як скосила капітана ворожа куля, Плієв простягнув на прощання руку:

— Ти суворіше за собою слідкуй!

— Як зрозуміти, товаришу генерал? — скинув Шакін брови.

— Кажуть, іноді «зарываешься» — будь обережнішим!

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: