Британські королі, королеви та політики завжди на слуху. Принаймні, багато з них. Вони вершили долі людей, що змінювали карту світу. У політиків є один суттєвий мінус, що відрізняє їх від королів — їх правління недовгий. Якщо правитель може прожити (і проправить) десятки років, то прем’єр-міністру такої розкоші не дозволяють. Тому і потрібно встигнути за короткий термін зробити собі ім’я і спробувати залишити його у віках. Щоб багато поколінь після нього згадували його діяння. Один з таких знаменитих людей — англійський прем’єр-міністр Уїнстон Черчілль.
Ранні роки
Це зараз стати політиком і навіть прем’єр-міністром може кожен талановитий і успішний чоловік. У минулому столітті була ще сильна ієрархія — правити країною нарівні з королем або королевою міг тільки аристократ. Таким і був Черчілль. Він народився 30 листопада 1874 року в сім’ї лорда Рендольфа Черчілля. Батько обіймав посаду в парламенті в палаті Громад. Мати походила з сім’ї багатих американських бізнесменів. Місце народження — замок Бленхейм, який належав герцогам Мальборо (сам Уїнстон був з цієї самої сім’ї). Його батьки були далекими родичами сімейства Спенсерів, одного з найблагородніших в Англії. Так-так, Уїнстон і леді Діана, колишня принцеса Уельська, були родичами.
Уїнстон був найстаршим у сім’ї, але цей факт аж ніяк не сприяв отриманню великої любові і уваги батьків — батько постійно пропадав на роботі, а мати — на світських заходах. Як було прийнято в аристократичних колах, вихованням дитини займалася няня, про яку Черчілль все своє життя згадував з теплотою і любов’ю.
У 8-річному віці хлопчика відправили в школу Сет-Джордж, однак няня майже відразу ж забрала його звідти, тому що в цьому навчальному закладі офіційно практикували рукоприкладство для виховання духу школярів, приділяючи при цьому мінімум уваги освіті. Няня перевела його в школу сестер Томсон у Брайтоні. Треба зауважити, що Уїнстон не був особливо старанним учнем і не міг похвалитися відмінними знаннями. Він вивчав лише те, що йому подобалося, решта вважав за краще залишити в стороні.
Те ж саме було і в школі Херроу, куди юний Черчілль вчинив замість Ітона. Тут він став одним з кращих фехтувальників. Така освіта була більш цікавою для молодої людини. Він вважав, що військова кар’єра — дуже навіть приємне заняття і майбутня робота. По закінченні школи Уїнстон без праці вступив в найпрестижніший вищий військовий заклад — Сендхерст (до речі, всі провідні політичні діячі, королі, принци крові надходили сюди і проходили курс). Черчілль не став винятком.
У 1895 році після випуску звідти Уїнстон став службовцем гусарського полку, однак швидко зрозумів, що військова кар’єра виявилася не так приваблива, як було на перший погляд. Тепер його увагою заволоділа журналістика. Незабаром він отримав можливість поїхати на Кубу і став висвітлювати військові події, пов’язані з повстанням кубинців проти іспанців (хоча з діючої служби його не знімали).
Цей досвід дозволив молодому Черчиллю заробити свої перші гроші — вони були невеликі, але заслужені чесною працею. Зазначимо, що з Куби він привіз кілька звичок, відбилися на всій його життя — легендарне куріння сигар (без них неможливо уявити майбутнього політика на фотографії) і відпочинок після обіду. Ця відрядження було радісною подією в низці сумних — померли його батько і няня.
Він продовжує свою військово-журналістську кар’єру — незабаром він отримує розподіл в колоніальне володіння Великобританії, Індії, в місто Бангалор. Потім Уїнстон відправляється в Єгипет. Треба зауважити, що тут він вперше бере участь у військових діях, а не просто стороннім спостерігачем.
Поступово Черчілль приходить до думки залишити військову кар’єру і повернутися до політики. Так як він був уже досить відомим журналістом, він розраховував на підтримку виборців, але перші вибори виявилися провальними — перемогли ліберали. Це стає ударом для молодого амбітного Черчілля, і він повертається до журналістики, цього разу відправляючись в Південну Африку, де було неспокійно. Незабаром почалася війна. Черчілль потрапив у полон і благополучно втік. Це обставина сприятливо позначилося на ставленні до нього виборців. У 1900 році він нарешті здобуває перемогу на виборах стає членом палати громад. Йому, як аристократу по крові, було неймовірно важко потрапити туди, але Уїнстон завжди відрізнявся завзятістю і наполегливістю.
Політична кар’єра
Спочатку Уїнстон був членом консервативної партії, проте незабаром розчарувався в її принципах і почав виступати в парламенті з критикою чинного уряду і прем’єр-міністра Чемберлена. Така поведінка призвело до того, що через кілька років Черчілль покидає лави консерваторів і стає лібералом. Ця обставина ще більше привернуло до нього потенційних виборців.
У 1905 році Черчілль стає помічником міністра з колоніальним питань, через 3 роки — міністром промисловості. Кар’єра молодої людини йшла вгору. Незабаром він уже був міністром внутрішніх справ, у результаті йому довелося залишити журналістику — давалася взнаки величезне навантаження на службі. У 1911 році випала нагода згадати військові навички — Черчілль стає міністром військово-морських сил.
Однак на цьому терені він зазнав невдачі під час Першої світової війни була проведена морська операція в протоці Дарданелли, де загинули сотні тисяч англійців. Просто так. Даремне. Ця обставина сильно вдарило по престижу і репутації міністра.
Щоб хоч якось виправити становище, Уїнстон покидає свій пост і йде на фронт добровольцем. Але ненадовго — після військових дій Черчілль повертається в політику і знову зв’язується з військовою тематикою. Зазнавши фіаско і тут, він вирішує піти на більш довгий термін. І слово своє він стримав.
Прем’єр-міністр
Йому запропонували повернутися лише в 1939 році, напередодні Другої світової війни. Англія вже брала участь у війні. Вінстону запропонували посаду начальника Адміралтейства. Невдовзі його обирають прем’єр-міністром. Це був зоряний час вже немолодого політика. Черчілль завжди позиціонував себе як справжнього англійця і патріота, ставлячи інтереси країни вище за інших. В тому, що Великобританія вийшла переможницею у війні, незважаючи на нестатки, бомбардування, зруйновані міста і життя, багато в чому була заслуга саме Черчілля. Він зумів чітко мобілізувати всі ресурси країни.
Але він був справжнім політиком, а значить грав у подвійну гру. Під час війни він увійшов у коаліцію зі Сталіним. Хоча всією душею ненавидів комуністів. Однак після закінчення бойових дій і розділу Німеччини на зони впливу став закликати весь західний світ об’єднатися проти «червоної зарази» і боротися з нею будь-якими способами. Однак у другій половині 1940-х років його популярність стала падати, і він програв наступні вибори.
Знову зайняти прем’єрське крісло йому представився шанс в 1951 році. Англія, потихеньку отходившая від економічної кризи і розрухи, знову прийняла свого Вінстона. Основою його прем’єрської програми стало нарощування ядерного потенціалу країни. Однак здоров’я Черчілля було вже не те, поступово ухудшаясь. З-за цього він вважав за краще піти у відставку.
Останні роки життя
Він пішов з політики, але залишився у житті Великобританії. Займався письменницькою діяльністю. Збирав навколо себе свою сім’ю — поруч з ним протягом усього життя була вірна дружина Клементина, а також їх п’ятеро дітей. Помер великий Черчіль 24 січня 1965 року від інсульту (до речі, далеко не першого). Похорони були пишні, такі, якими і личило проводити в останню путь великого політика, віддав свої сили на служіння Батьківщині.