Учасник двох світових воєн – Кузьма Егорушкин | Історичний документ

Глянеш на Кузьму Єгорушкіна і мимоволі усміхнешся. І мимоволі пригадуються слова відомої билини:

— Міць за жилушкам так і переливається!

Стоїть перед тобою справжній Микула Селянинович. Добродушна усмішка блукає по широкоскулому відкритого особі. Коса сажень в плечах. Пудові кулаки. Голос як ієрихонська труба. А адже немолодий вже Кузьма. Воював у першу імперіалістичну війну. Досхочу нанюхався газів на західному фронті. Два рази підривався на мінах. Бився врукопашну, десятки разів у штикову атаку учащав.

Коротше кажучи, в задніх не значився. Високо і гідно тримав честь і славу російської зброї.

Після революції прикрасив Егорушкин солдатську папаху червоною стрічкою. Пізніше змінив папаху на будьонівку. Воював проти Денікіна і Врангеля. По горло у воді переходив Сиваш. Громив банди батька Махна.

— Значить, в третій раз взялися за гвинтівку?

Кузьма посміхається у сивий гвардійський вус.

— Занадобится, в четвертий візьмуся, — басіт він добродушно, — ми люди незлобивые, а воювати мастаки. Рід у нас такий. Дід у російсько-турецьку, батько в російсько-японську воював. Під Мукденом бився, Порт-Артур боронив. Ну, а я нині в інший раз з германом зіткнувся. За старі рани сосчитаться треба.

Стискає кулаки, дивиться на них з деяким подивом. І, як би відповідаючи на свою думку, говорить на закінчення:

— Рід наш плідний. Егорушкиных на Русі хоч греблю гати. Одного сшибешь десять інших стануть. Таку силу не переломишь.

У добрих синіх очах ветерана спалахує суворий, сталевий блиск.

Егорушкин зневажає смерть, але і не шукає її. В бою мудрий, обачний, хитрий. Головне правило його — в атаці не баритися. Діяти рішуче, зухвало. В обороні чіпко триматися за свої позиції. Захищатися до останнього патрона. Ну, а якщо помирати, так геройськи вмирати.

— Падати, так падати головою в бік ворога.

Війна для Єгорушкіна та ж робота. Все, що він робить, робить міцно і грунтовно. Окоп — так повного профілю. Бліндаж — так не менш як у три накату. Кулеметне гніздо замаскувати так, щоб і комар носа не підточив. Автомату воліє Егорушкин безвідмовну, багаторазово випробуваний у минулих війнах російську трьохлінійку системи Мосіна.

— Серйозне рушницю, невибаглива і б’є на п’ять верстов. Одиночний прицільний постріл не заміниш автоматної трескотней.

Кожному бою віддає перевагу Егорушкин, звичайно, рукопашний бій, штиковою напір. В рукопашній сутичці, за його, Єгорушкіна, думку, в повну міру проявляється російська завзятість, висока доблесть російської бойового духу. Перед багнетами напереваги ворогові ні за що не встояти.

Це з його власного бойового досвіду.

— У першу світову, — розповідає Егорушкин, — рота наша п’ятдесят разів ходила в багнети. І п’ятдесят разів німчура показувала спину. Бувало, тільки крикнемо «ура!», блеснем багнетами, а німці вже, як зайці, трясуться.

На богатирській грудей Єгорушкіна праворуч сім нашивки за поранення і гвардійський знак на червоній підкладці. Зліва орден Червоної Зірки, медаль «3а відвагу» і чотири «Георгія», отримані, головним чином, за штикові атаки.

Виходить,— куля дура, штик — молодець?

— Куля дура, коли стріляє дурень. Палить без розбору куди. Противника пужает і собі хоробрості надає. Суворов, дак він про кулю-дуру ворожу розповідав. А про свою, бережи, мовляв, кулю в дулі. Пали рідко, та влучно. З розумом, відповідно до завдання командира. Так і в старій солдатської пісні співається:

Знай в бою свою задачу,

Дій кмітливістю і багнетом—

Не зазнаєш невдачі В жаркій сутичці з ворогом!

Займи в атаці перед собою ділянку в три метри і дій. Не затримуйся. На війні не воюють напоказ. Геройство заради геройства не по нашій частині.

На щоці Єгорушкіна гіллястий рубець. Багато було калік у часи Другої світової війни.

— Слід німецького багнета?

— Не-е-е, — тягне солдатів, — від кулі-дурепи. Стара мітка, з п’ятнадцятого року, почитай.

Послали Єгорушкіна з групою солдатів за «язиком». Залягли біля дроту для прикриття, а Егорушкин з напарником рушили далі. Підповзли до землянки. Зачаїлися. Ходить біля землянки вартовий. Муркоче щось собі під ніс.

— Зараз він спіткнеться про мене, — прошепотів напарнику Егорушкин, — тут і хапай його за загривок.

А німець пройшов поруч. З досади Егорушкин підхопився. Обняв його за шию правою рукою, згином ліктя став піднімати підборіддя.

— Так нас вчили, — розповідав Егорушкин, — німець стане задихатися, ослабне і втратить свідомість. Тут йому кляп у рот, мішок на голову і тягни свого розташування.

На вченні здорово виходило, а тут німець з переляку присів, і Егорушкин перелетів через його голову. Обидва схопилися, наставили одне на одного гвинтівки.

— Мені вбивати його не можна. Наказано доставити живим. А він як пити дати вистрілить. Треба було моментально крок у бік зробити, а я знову схибив, стою як пень. Німець і пальнув у мене. Куля щоку зачепила.

Проводить пальцем уздовж рубця. Ніби перевіряє, чи на місці. Розводить руками:

— Мітка на все життя. Не виконав свій маневр, за те й поплатився.

Скільки на тілі Єгорушкіна шрамів, він і сам не знає. Шрами з давніх років і зовсім нові. Всього місяць тому повернувся він з медсанбату. За військову доблесть і мужність, за безприкладну хоробрість і багаторічний бойовий досвід проведений Егорушкин в молодші лейтенанти. Під його командування відданий стрілецький взвод. Але не загордився Егорушкин своїм новим становищем. Судить про себе як і раніше скромно:

— Що офіцер, що пересічний — все одно. Боєць. Офіцерові не в приклад важче навіть. У солдата відповідь за себе. У офіцера — за себе і за своїх підлеглих.

Деякі вважають, ніби хоробрий російський солдат тому, що смерті не боїться. Хоробрий ж він насправді від того, що любить і високо цінує людське життя. За неї і б’ється до останнього подиху.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: