На початку червня 1941 р. деякі дитячі дошкільні установи вже вивезли своїх дітей на дачу, і, хоча я працювала медсестрою в дитячому саду заводу їм. В. І. Леніна, 25 червня мене відправили в розташовувався в 7 км. від ст. Сіверська дитячу фабрику «Робочий».
Приїхала я після обіду, діти спали, а персонал копав траншеї для укриття. Я переодяглася і підключилася до роботи. Мені розповіли, що з 23 на 24 в лісі був скинутий з літака фашистів десант, але його встигли вчасно оточити і ліквідувати.
30 червня я поїхала в Ленінград, щоб поповнити медикаменти. Склади йшли, переповнені біженцями з валізами. 1 липня я прибула в поліклініку, де повідомили, що мене викликають у рай здоровий.
Завідувач Ю. А. Аграновський сказав, що мені слід увечері відправлятися у відрядження. Так як мої речі залишилися в Сіверської, то для поїздки за ними дали добу, і завтра я зобов’язана була прибути за новим приписом. У відповідності з ним приїхала на проспект Дудко. Там стояв складу V товарних вагонів, заповнених дітьми. Батьки, розлучаючись плакали. Напуття давали завідуюча РАЙВНО Олександра Петрівна Давидова та інші.
Начальником ешелону був Скрябін. Його дружина Наталія Григорівна завідувала нашим невеликим колективом і дітьми, яких ми доставили в село Хорино та селище Дерняки Окуловського району. Семикілометрове відстань між ними доводилося долати пішки, рідко на машині, коли потрібно надати дітям яку-небудь допомогу або відвідати харчоблок.
Незабаром до нас стали залітати ворожі літаки-розвідники, але про бомби і обстрілі я не чула. В кінці липня батьки почали приїжджати за дітьми. Залишилися ми залізницею доставили в Ленінград.
5 серпня з міста було відправлено ешелон з дітьми до станції Нова Займанщина Омської області. Начальником ешелону була Феліція Михайлівна (прізвище забула), в числі її помічників — лікар Софія Олександрівна Блюц, медсестри Дора Володимирівна Байнова, Клавдія Павлівна Денисова і Маруся…
Поїздка для всіх була дуже важкою і відповідальною. Харчування проводили в стаціонарних їдалень з заздалегідь подається начальником ешелону заявками. Я і Маруся видавали талони на харчування безпосередньо в їдальнях, до яких були прикріплені.
На цій же станції я випадково зустріла двох ленінградців — сусідів по будинку, евакуйованих із заводом. Не передати тієї радості, яку ми відчули у вокзального репродуктора за якихось 5 хвилин зустрічі.
До станції Нова Займанщина їхали дуже довго. Нас зустріли подружжя Александрови. Влаштували нам баню, нагодували і дали відмінно відпочити. На наступний день ми поїздом Владивосток – Москва виїжджали в Ленінград і були цьому дуже раді. Що там нового в Ленінграді? За наближенні до Москви повідомили, що поїзд піде на Буй або Галич. Довелося на якійсь станції вийти і пересісти в інший поїзд.
Доїхали до Череповця. Там влаштувалися в одному з вагонів з м’якими сидіннями і дзеркалами, було жарко. Ми намылись, перекусили ніж було. Однак незабаром з’ясувалося, що цей потяг теж не піде. Знову пересіли в інший склад (з відкритими платформами), проїхали до першої зупинки і перебралися вже в товарний вагон. Цей склад дотяг нас вже до станції Подборовье, ночували у вагоні, а вранці вийшли: кругом ліс і ні душі, тиша, маленький будиночок — станція — закрита, чергових немає, і запитати нема в кого, як далеко ми від Ленінграда, і як туди дістатися.
Повз нас пройшла молочниця, а у нас по шматку хліба, та оселедець. Ні грошей, ні посуду. Дізналися, що на цю станцію поїзда приходять дуже рідко. Однак, діватися було нікуди, треба чекати. Ми ходили по лесочку, збирали чорницю, сяк-так вгамували спрагу і упокорили голод. Через деякий час прибув якийсь склад. Нас впустили в тамбур. Склад виявився санітарним потягом, який їхав в Ленінград. Незабаром прийшли начальник поїзда, лікар і політрук. Вони нас нагодували, влаштували у своїх купе.
В Тіхвіне комендант офіційно визначив нас в санітарний поїзд, і ми добралися до ст. Рибальське нашого рідного Володарського (нині Невського) району. В Рибальському — в контрольно-пропускному пункті перевірили документи. Звідти на трамваї вирушили додому. Ленінград був на військовому становищі.
Після невеликої перерви — знову ешелон з евакуйованими. У день відправлення з Московського вокзалу пішло два ешелону, а наш, що відходив з Вітебського, був затриманий. Нарешті повільно рушив. Говорили, що доїдемо до стрілки і, якщо повернемо направо, то приїдемо в Ліговому, а, якщо наліво, то в Ярославську область. Повернули направо, і дійсно — до ночі були в Лигове. В шість годин ранку з’явився фашистський літак-розвідник, став скидати уздовж всього складу листівки, які закликали, здатися. З вагонів не виходили, до вікон не підходили (Клавдія Павлівна Денисова).