Століть загадкою став Гекатей,
Чи не такий же, як Геката.
У скарбницю еллінських ідей
Сходу досвід ти включив багатий.
Зірка твоя з висот не впаде.
Історії творець ти по праву,
Хоча Геродот галікарнасец
Безсмертну твою викрав славу.
Вони йшли поруч, мілетянин Гекатей в сірому, подпоясанном гіматії, в петасе на голові, і єгиптянин Пергор в просторому лляному одязі незвичайної білизни, з голеною головою, светившейся, як яйце. Мощений плитами спуск вів під храм.
— Звідки ти родом? — запитав жрець, не повертаючи голови.
— З великого Мілета, заснованого ионийцами і зруйнованого персами.
— Перше — невірно,— промовив жрець безпристрасно.— Твій місто було засноване за тисячоліття до появи явана і називався до них Миловандой.
Так ще до входу в підземелля почалося сором Гекатея, що тривало до повернення на світло. Спочатку Гекатей ображався. «Адже ніхто краще за мене не знає про початок Мілета,— думав він, — адже Недаремно мілетяни доручили мені складання літопису». Але звідки тут відомо, як називався раніше наше місто? Чому ти називаєш нас, іонійців, явана?
— Все, що я сказав і ще скажу, що мені відомо з наших літописів. Явана ж вас називають досі наші сусіди іудеї і фінікійці. Явана разом з ахайаваша, дануна та іншими народами моря припливли до нас незабаром після руйнування Вилуши і були розсіяні в гирлі Хапі.
Аналоги єгипетських і грецьких назв
Очі у Гекатея розширилися. Він здогадався, що під Вилуша ховається Іліон, під ахайаваша — ахейці, під дануна — данайцы, народи, яких Гомер приписав руйнування Іліона.
— Хапі — це назва нашої річки. Ви йменуєте її Нілом,— пояснив жрець.
Перед подорожніми зросли мідні ворота. Пергор зняв з шиї ключ на червоному шнурі і відчинив їх. З підземелля війнуло вічністю.
— Якого ти роду? — запитав жрець, запаливши смолоскип.
— Мої предки були богами в шістнадцятому поколінні,— промовив Гекатей з гордістю.
Жрець ступив у прохід, що минає, в імлу, і погляду Гекатея постав ряд розфарбованих дерев’яних статуй вище людського зросту.
— Порахуй їх, Гекатей,— сказав жрець, піднімаючи факел над головою.
Одна статуя змінювала іншу, здається, нічим від неї не відрізняється. Одноманітність стомлювало. «І навіщо їх рахувати?» — дивувався Гекатей.
— Триста сорок три,— сказав Гекатей, минувши останню.
— Триста сорок п’ять,— поправив жрець.— Це статуї верховних жерців храму Амона. Останньою була статуя мого батька. Триста сорок шостий буде моя статуя. Триста сорок п’ять поколінь. І всі мої попередники були людьми. Ні у одного з них батько не був богом. Боги, знаючі сутність, жили разом із людьми до початку шанування Амона в храмі, але потім сокрылись від них і спостерігають з неба за своєю паствою.
Гекатею нічого було заперечити, і він уже пошкодував, що видав за істину байку аэдов, яких він запрошував у Мілеті на бенкет. Глибина єгипетського минулого була заснована не на хитких усних переказах, а на фігурах, які можна порахувати і навіть помацати, якщо б це не було блюзнірством. «Триста сорок п’ять поколінь. Триста сорок п’ять…» — повторював вражений Гекатей. Дійшовши до стіни, жрець пішов уздовж неї до виходу.
— І про кожну з цих жерців можна прочитати? — запитав Гекатей.
— Звичайно, якщо на це є дозвіл. Дозволити можу я, бо це таємниця бога.
— І ніхто, крім жерців, не знає ні імен цих людей, ні того, що відбувалося?
— Навіщо це знати непосвяченим? Знання, якщо їм опановують багато, небезпечно.
Іудейські знання
Гекатей згадав свою розмову з іудейським жерцем по дорозі в Єгипет, в Єрусалимі. Той повідав щось подібне: сам бог насадив в саду блаженних древо пізнання, а які поїли від нього були вигнані.
— Але чому, Пергор, ти відкрив це знання мені, чужинцю? — запитав Гекатей.
— Ти сам відповів на своє питання, назвавши себе чужинцем. Нам немає шкоди від того, що деякі з вас вийдуть з вікового невігластва і щось дізнаються про себе. Але якщо ви будете поширювати це знання, то не проживете і шістнадцяти поколінь…
— Дякую тобі, Пергор,— сказав Гекатей, вклонившись жерцеві.— Я буду всю призначену мені богами життя почитати тебе, як другого з моїх вчителів.
Жрець загасив факел, замкнув ворота і знову повісив його на шию.
— А хто був твоїм першим вчителем? — запитав він.
— Ім’я це тобі нічого не скаже, але в еллінів воно прославлене — Анаксимандр. Вважаючи, що людина стався від виплигнула на берег риби, він мене повчав: «Так, ми походять від риб, але навчилися говорити і не повинні уподібнюватися нашим жили у воді предкам. Наше знання має стати загальним надбанням». Така його повчання. І він сам йому слідував. Він наніс на мідну дошку обриси материків, мисів і островів. Тепер цим кресленням землі має кожен мореплавець.
Вони вийшли на рівень колон. Зовсім недавно в проході між цими кам’яними велетнями Гекатей підійшов до верховному жерцеві, і той, глянувши на нього, чомусь не став йому пояснювати значення накресленого на поверхні ієрогліфа, а повів у підземелля, куди йшли невидимі коріння колон. «Може бути, його здивувало моє рідкісне ім’я? Або він, відчувши моє сум’яття, вирішив мене заспокоїти і відвів у минуле?»
Історія — наука про коріння
— Той, якого ти назвав Анаксимандром,— промовив жрець,— справжній винуватець лиха твого міста, Гекатей. Це він зробив тебе вигнанцем і привів до Єгипту.
— Ні! — гаряче заперечив Гекатей, вперше в розмові з жерцем вживши це слово.— Винуватець нещасть Аристагор, син Молпагора, якого перси призначили нашим правителем. Адже перський цар Дарій утримував у себе в Сузах нашого колишнього тирана Гистея, і той, втративши владу, сумуючи за батьківщиною, придумав таку хитрість: він поголив свого раба, виколов на його голові повідомлення, ніби цар вирішив вигнати Аристагора і порадив йому підняти повстання. Дочекавшись, коли волосся на голові раба відросте, Гистей відправив його у Мілет. Отримавши це повідомлення, Аристагор загорівся божевільною думкою повстати проти персів, щоб зберегти свою владу. Даремно я його переконував: «Аристагор! Подумай! Хіба заслуговує віри те, що написано на голові раба? Хіба нам під силу здолати персів?» А він своє: «Нам допоможуть наші вісімдесят колоній та інші елліни. Ось і допомогли».
— І все-таки,— сказав жрець,— винуватець нещасть Анаксимандр. Подумай, Гекатей! Чому повстав Мілет, а не який-небудь інший з численних міст, захоплених персами. Ти сам тільки що сказав, що зображення землі, накреслене Анаксимандром, тепер у розпорядженні мореплавців. Без нього вам ніколи б не заснувати тих вісімдесяти колоній, на допомогу яких розраховував Аристагор.
Гекатей ще раз вклонився Пергору.
— Завдяки тобі я зрозумів, що не буду писати літопис. Я не звернуся до поверхні речей і подій, а до їх коренів. Займуся історією.
— А що це таке?
— Як тобі це пояснити? Коли мій перший вчитель намагався дізнатися, звідки пішов чоловік, він зайнявся історією єства. Вивчаючи камені в далеких від моря горах, він відкрив там відбитки риб, від яких відбулися ми, люди. Я ж, відкинувши еллінські байки, відновлю походження Еллади за справжнім записів, збережених єгиптянами, фінікійцями, іудеями, проникну в корені наших лих, щоб вони не повторилися в майбутньому. Це і буде історією.
— Іс-то-рія,— промовив жрець по складах.— Яке ж це небезпечне заняття!