Ми будемо обороняти завод і селище Червоний Жовтень. Там сьогодні порівняно тихо, але, за даними розвідки, основний удар противник переносить туди.
Дивимося на завод, він тепер якраз навпроти нас. На тлі полум’я пожеж чітко видно заводські корпуси, особливо виділяються високі заводські труби. Їх багато, близько двох десятків. Правіше цих труб, приблизно в кілометрі, ще труби — це завод «Барикади». Тут десь і наша переправа.
Йдемо швидко. Вже дві години ночі. До світанку треба бути в місті. Вдень не переправитися. Річка вся прострілюється, так і авіація противника безперервно бомбить.
Лунає команда: «Стій!» Привал. Кажуть, прийшли. Тут переправа. Оглядаюсь. Ніякої переправи немає. Ні порому, ані катерів не видно. На березі одні потрощені човни і плоти.
Підходить Петро Бажуков, питає мене:
— Молодший сержант, у тебе що в протигазної сумки?
— Як що — протигаз.
— Викинь, він там не потрібен. Там фріци і наші одна на одній сидять. Своїх труїти фашист не буде. Подивися під дерева.
Сталінград увійдемо з гармошкою». І радіо сьогодні агітацію передавало цілий день. Даремно вони старалися. Не допомогло. За весь день зуміли відібрати у нас кілька будинків, за що і розплатилися великою кров’ю.