Тут билися і не відступили десантники 9-го полку | Історичний документ

В ніч на 5 липня наша дивізія зосередилася на південний схід р. Малоархангельска, в районі населених пунктів Срібний, Ліски, Удеево на другої оборонної смузі армії.

Наступ почався на світанку. Більше 100 артилерійських батарей розірвали нічну тишу фронту. На війська 13-ї армії здійснили наліт понад 200 фашистських літаків, лавиною йшли танкові колони, супроводжувані штурмовими батальйонами і полицями.

В цей день почалося тут одне з найважчих в історії війни битв. Протягом кількох діб фашисти штурмували нашу оборону. І всі ці дні стійко стояла тут Радянська гвардія.

Після невдалого натиску під Ольховаткой, де ворог тільки протягом одного дня втратив 130 танків, фашисти кинулися на Понирі.

Перший потужний удар ворога під Понырями прийняла на себе дивізія генерала М. А. Еншина. Противник зосередив тут близько 200 танків.Фашистське командування вважало, що після головних вогневих ударів по обороні 307-ї дивізії його танки та мотопехота легко захоплять Понирі. Але події розгорталися інакше. По ворогу вдарила наша ствольна і реактивна артилерія. Потужні удари авіація завдавала. За 4 години дивізія відобразила п’ять наполегливих атак. За цей час було спалено 22 ворожих танки.

Всю ніч йшли тут важкі бої. На інший день зі світанком десантники відновили свої атаки. Озлоблений ворог люто чинив опір. Гула, диміла переорана бомбами і снарядами земля, палали пожежами ще не скошені хліба. Але як тільки вогонь вщухав, десантники знову піднімалися в атаку.

Несподівано по атакуючим гвардійцям відкрив ураганний вогонь фашистський кулемет. Він бив з напівпідвального вікна і буквально косив бійців, притискав їх до землі, не давав можливості просуватися вперед правофланговою роті.

Тоді командир взводу лейтенант Василь Большаков поповз вперед. Наблизившись до ворожої вогневої точки метрів на тридцять, він кинув гранату, за нею другу, але після хвилинного затишшя фашистський кулемет застрочив знову. І знову залягла рота, гинули під свинцевим градом десантники.

«Треба щось робити»,— промайнуло в думках Большакова. І він, вибравши зручний момент, метнувся вперед. Але не встиг зробити й кількох кроків, як гострий біль опекла плече. На якусь мить потемніло в очах. Через секунду-іншу прийшов в себе. Строчив кулемет, як і раніше. Навіть, здавалося, ще з більшою люттю. «Значить, рота ще лежить, подумав гвардієць.— Лежить…»

Большаков насилу відірвав голову від землі, кинув погляд на напівзруйнований будинок. До нього — рукою подати, всього кілька кроків. Але яких! Швидко працювала думка. Зволікати не можна. Большаков відчував, як його залишали сили.

— За Батьківщину! Смерть фашистам!— прошепотів Василь і кинувся на ворожий кулемет, закрив його амбразуру своїм тілом…

Потужне раскатистое «ура» пронеслося над полем бою. Рота стрімко піднялася і пішла в атаку. Так віддав своє життя в ім’я перемоги над ворогом Василь Большаков. Він повторив безсмертний подвиг гвардії рядового Олександра Матросова. Було тоді герою всього 20 років.

Кілька годин поспіль бився в цей день полк майора Ф. Е. Пустовгара з гітлерівцями, засіли в руїнах станції. Фашисти люто контратакували Понирі з трьох сторін. Флангові 12-й і 15-й десантні полки були відтіснені.

Бачачи критичне становище, вони спробували розірвати стискуюче їх кільце, підняли роти і повели в атаку. Але фашисти відкрили по них шалений вогонь і поклали атакуючі ланцюга на землю.

Вже горіло кілька ворожих танків, поле бою було всіяне трупами гітлерівців.

Йшла спекотна сутичка жменьки гвардійців жуковського батальйону з чисельно переважаючими силами ворога. У гуркоті бою то й справа лунала команда комбата: «Гвардійці — вперед!»

Тут билися і не відступили десантники 9 го полку | Історичний документ

Будучи важко пораненим, Жуков продовжував віддавати бойові розпорядження: «Битися до кінця!» А коли біля истекавшего кров’ю комбата залишився лише один зв’язковий, Жуков наказав йому пробитися до своїх і доповісти, що батальйон загинув, але не відступив.

Через деякий час на позиції батальйону знову пішли танки і піхота супротивника… Але цю ворожу атаку відображали вже підійшли сюди підрозділи 15-го і 12-го десантних полків.

Коли наші війська вибили фашистів з Понырей, на стінах будинків однополчани побачили кров’ю написані слова: «Тут билися і не відступили десантники 9-го полку», «Жуківці вмирали, але не здавалися!», «Слава Радянської гвардії!», «Хай живе Батьківщина!». Дорого заплатили фашисти за свою тимчасову перемогу в Понырях. 7 підбитих танків, 11 спалених бронетранспортерів і 800 фашистів було знищено гвардійцями капітана А. Жукова в цьому бою.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь