Три атаки | Історичний документ

Знявшись з позицій вдень 26 жовтня, корпус до вечора наступного дня прибув у вказаний район. Позиції розгорнули вздовж берега Інгульця. І в той же вечір з штабу армії вступив бойовий наказ: 28 жовтня перейти в рішучий наступ; включивши до складу корпусу 13-й і 73-й гвардійські дивізії, надати допомогу 1-го механізованого корпусу і у взаємодії з ним звільнити Кіровоград.

Аж до нового року за вказівкою керівництва фронтом такі настання робилися три рази. Однак вони не принесли відчутних результатів.

Наступ, призначені на 28 жовтня, зірвалося. Противник виставив проти нас танкову дивізію СС «Велика Німеччина» і 306-ю піхотну дивізію. Це були повністю укомплектовані, тільки що прибули на фронт з’єднання. 28 жовтня після інтенсивного бомбардування наших рядів вони самі перейшли в наступ.

Друге наше наступ було зроблено 14 листопада. На цей раз ми діяли спільно з механізованим корпусом генерала Соломатіна.

Я був багато чув про цього генерала, але особисто зустрічатися з ним не доводилося. В боях за Красноград його частини міцно допомогли нам, але відразу після звільнення міста мехкорпус, переслідуючи ворога, пішов вперед, і я не зміг побачитися з його командиром.

І наступного разу, коли ми, перебуваючи вже в іншому районі, допомагали бригадам мехкорпусу виходити з оточення, я не зміг зустрітися з Соломатіним, хоча і мав категоричну вказівку командарма розшукати його. Генерал опинився у бойових рядах на своєму танку.

13 листопада ми перебували на командному пункті корпусу в селі Березоватое. Раптом у хату увійшов високий з худорлявим обличчям генерал. Звертаючись до мене, він запитав:

— Ви є командиром двадцять п’ятого гвардійського корпусу?

— Я.

— Тоді будемо знайомі. Генерал-лейтенант Соломатін, — він першим простягнув руку,

Не встигли ми обмінятися рукостисканнями, як він, немов при зустрічі старих, добрих друзів, запросто сказав:

— Сил моїх більше немає, давай годуй скоріше. Два дні вже очей не заплющував, та сьогодні ж і крихти в роті не було.

Сидячи за столом і енергійно орудуючи ложкою, він говорив:

— В той раз під Верблюжкой ви до часу встигли. Справи там у нас були неабиякі. А коли фрици кинули авіацію і танки на вас, нам вже сам бог велів вириватися з оточення.

Генерал, добираючись до нас, сильно промерз. Я запропонував йому поспати з годинку-інший. Він із задоволенням погодився. Забрався на теплу піч, і ледь торкнувся головою згорнутої шинелі, заснув найміцнішою сном.

Однак поспати Соломатіну досхочу не довелося. Не минуло й години, у штаб корпусу прибув начальник штабу Другого Українського фронту генерал-полковник Захаров і відразу зажадав командира мехкорпусу.

Спільно з механізованим корпусом генерала Соломатіна ми воювали до 30 листопада. Звільнили багато населених пунктів, оволоділи Вершино-Кам’янка, підійшли до Кіровограду і, перерізавши залізницю Кривий Ріг — Кіровоград, позбавили гітлерівців можливості маневрувати. 30 листопада мехкорпус був перекинутий в Михайлівське, в район Веселій Зорі. Там він разом із 35-м стрілецьким корпусом пашею армії почав готуватися до нового наступу.

Це наступ — третє за рахунком — почалося 5 грудня. В цей раз в якості ударної сили виступав 35-й стрілецький корпус. Перед нами було поставлено завдання прикрити його ліве крило і, постійно турбуючи противника, не пропустити його війська через нашу смугу.

Генерал-лейтенанта Горячева я знаю давно. Вперше ми зустрілися з ним у жовтні 1941 року у міста Калініна. Це був час, коли наші війська відбивали атаки противника, який рветься до Москви з півночі. Вдруге військова доля звела нас разом в районі Бекетовки, під Сталінградом. Тоді наші з’єднання наносили контрудар по прорвавшемуся до Волги ворогові. І ось третя зустріч.

Я приїхав в село Ново-Стародуб, де знаходився штаб Горячева. Переступаючи поріг хати, займаної комкором, побачив: генерал сидить за столом, обхопивши долонями безволоссі блискаюче тім’я. Лікті уперты в карту. Думає командир.

На стукіт двері він підняв голову. Одразу впізнав і, з гуркотом відсунувши табуретку, рвучко ступив мені назустріч. Ми, два старих друга, міцно обнялися.

— Це ти добре зробив, що приїхав, — сказав комкор. Потім жартома додав: — Коли молоді відвідують людей похилого віку, на душі стає тепліше.

Після природних взаємних запитань «що та як» почався довгий ділова розмова. Ми докладно домовилися, яким чином, якими силами допомагати один одному. Перед моїм від’їздом Горячев сказав:

— Як тільки допомога буде потрібна, подзвоню. Нехай твої будуть напоготові.

У перший день наступу дивізії Горячева і 1-й механізований корпус прорвали оборону ворога і рушили в бік села Лазоватка. У наступні дні вони, обійшовши село Ново-Прага, звільнили Інгул-Кам’янку, вийшли до залізниці. Проте на четвертий день гітлерівці, організувавши контрнаступ, почали обходити їх ззаду. 9 грудня мені зателефонував генерал Горячев. Йому потрібна наша допомога. 10 грудня 25-й корпус набув операцію. Рушивши назустріч противнику, частини корпусу зупинили його і не дали вийти в тили 35-го стрілецького і 1-го механізованого корпусів. В районі зіткнення і ми, і німці зайняли оборону.

Три атаки | Історичний документ

У перших двох наступальних операціях з трьох перед нами було поставлено завдання звільнити Кіровоград. Задача ця не була виконана. У чому ж причина? У нашій бездарності, у нерівності сил, втоми військ? Зрозуміло, про бездарність не могло бути й мови. Це прекрасно розуміли і командарм, і члени Військової Ради. Війська були виснажені, і в кількості танків ми значно поступалися ворогові — ось у чому полягала причина зриву намічених операцій. Не тільки ми, але і гітлерівці вважали кіровоградське напрямок одним з важливих, і тому вони завчасно зміцнили свої позиції, підтягнули свіжі сили. Потрібно врахувати і те, що супротивник не тільки люто оборонявся, але і робив вельми відчутних контрударів. У результаті всіх цих обставин і наш корпус, і армія в цілому не змогли просунутися далеко вперед, а лише зуміли дещо розширити плацдарм.

Військова рада армії повністю довіряв командуванню корпусу. Це довіра надихало нас, дозволяло навіть у найважчих умовах успішно виконувати поставлені перед нами завдання.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: