Треба сказати, що в шкільних підручниках зазвичай відверту брехню зустрічається досить рідко. Все-таки їх рецензують і затверджують до видання після експертизи. Інша справа, що іноді там трапляються досить спірні моменти.
Справа в тому, що підручник не може передати всі, наявні в історичній науці точки зору і тому дає деяке узагальнення, яке часто сприймається як неправда. Тому важко говорити про деяких положеннях підручника як про брехні. Скоріше, мова йде про вибір певної точки зору, яка є спірною. На щастя, підручників ще не дозволяють писати великим знавцям історії панам Старикову Н.В. і Фоменко А. Т.
Спотворень і неточностей зустрічається в підручниках досить багато, тому назвемо лише деякі з них. Якщо розглядати виклад подій за хронологічну принципом, то можна почати з давнини. Приміром, спірні моменти давньоруської історії часто подаються як непорушна істина.
Підручник Історія Росії під редакцією чл-кор. РАН Сахарова А. Н. М., 2012. повідомляє строго однозначно і без варіантів, що термін Русь виключно слов’янського походження, а варяги – слов’яни, що не приймається більшістю сучасних істориків і суперечить джерел.
Чимало викривлень зустрічається при описі подій бурхливого XIII століття
В підручнику під редакцією А. В. Торкунова для 6 класу при описі монгольських навал маса неточностей. Наприклад, говориться, що імперія Цзінь була завойована у 1215 р., хоча відомо, що Цзінь звалилася в 1234 р., коли стала її столиця Чжунду і останній цзиньский імператор наклав на себе руки.
Автори широко вживають титул «хан» щодо монгольської знаті – курултай названий з’їздом ханів, ханом іменується Бату. Але хан Монгольської імперії лише один – верховний правитель. Ніхто інший такого титулу не носив.
Непомірно роздутою в підручнику значення і масштаб Невської битви Олександра Ярославича зі шведським полководцем Біргером, за яку Олександр був прозваний Невським. Шведам про цю битву мало що відомо, а сам Олександр так ніколи і не дізнався, що він Невський, оскільки це прізвисько він отримав вже посмертно. Перемога Олександра, як йдеться в підручнику, надовго відбила бажання воювати проти шведів Руської землі, але, по-перше, шведи і не воювали в цей час проти руських князівств, а просувалися на фінські території, а по-друге, цілком продовжували це робити протягом XIII століття, заснувавши місто Виборг.
Традиційно передається казка про те, що під час Льодового побоїща лицарі були більш тяжеловооруженными, ніж росіяни, в той час як вже багаторазово вказувалося, що в XIII столітті жодного тяжкого лицарського озброєння не було, і воно було цілком рівноцінним з озброєнням руського дружинника. І тому не провалювалися лицарі саме від тяжкості обладунків, а лише через весняного часу.
Причому в такій же небезпеці були й руські дружинники. Взагалі при описі даного битви помилок у підручниках досить багато. Йдеться, наприклад, що суздальську військо вів сам Олександр, у той час як відомо, що суздальцями командував брат Олександра Андрій Ярославич. Ну і висновок після цього матеріалу: перемога на Льодовому побоїщі відбила натиск лицарів. Але вже ніяк не можна з цим погодитися, оскільки натиск після побоїща тривав постійно ще дві з половиною сотні років. Підкреслюючи роль Олександра Невського, як борця з лицарями, скромно вказується, що він справедливо придушив повстання новгородців проти татар, рятуючи Новгород від татарського карального походу і настільки ж скромно замовчується, що повстання проти татар 1262 р. придушив також сам Олександр.
У цьому ж підручнику повідомляється, що в Грюнвальдській битві вирішальну роль зіграла стійкість і мужність трьох смоленських полків. Ніхто не заперечує їх мужності і стійкості, джерела підтверджують це. Вони затримали наступ лицарських військ, проте говорити про їх вирішальної ролі ніяк не можна, оскільки основний вирішальний удар по лицарям нанесли польські та литовсько-татарські загони.
Не поступаються по кількості спотворень і неточностей опису в підручниках подій кривавого ХХ століття.
Підручник Історія Росії під редакцією чл.-корр. РАН Сахарова А. Н. М., 2012. Дає оригінальне трактування результатів російсько-японської війни, де стверджується, що Росія могла б досягти перемоги, якби не почалася суспільна смута (революція 1905-1907 рр..). Так само оптимістично оцінюється Портсмутский світ як дуже вдалий. Дивно називати вдалим світ, в якому Японія отримувала половину Сахаліну, контроль над Маньчжурией, Кореєю, приховану контрибуцію за утримання полонених, тобто практично все, що вимагала.
Настільки ж ідеалізована картина дається при описі подій Першої світової війни, яка подається як справедлива і програна лише за якихось підступів ворожих трону сил.
У підручнику Левандовського А. А. і ще ряду авторів Історія Росії, ХХ — початок ХХІ ст. для 11 клас міститься цікава оцінка Берестейського миру, з приводу якого зазначено про відторгнених територіях, як про безпрецедентні поступки Німеччини, але без вказівки, що на момент підписання ці території вже отже були втрачені, і повернути їх без придушення національних рухів в Естонії, Латвії, Фінляндії, України було неможливо.
Напевно чемпіоном зі спірних моментів є висвітлення Другої світової війни. У підручнику Левандовського підкреслюється вигідність для Німеччини договору про дружбу і кордон від 28 вересня 1939 року, передбачає значні поставки сировини і продовольства, але ні слова не сказано про постачання в СРСР німецького промислового обладнання. А між тим, на основі даного договору СРСР отримав у свої руки новітні верстати, пресове обладнання, двигуни, зразки новітнього озброєння. Все це було набагато кращої якості, ніж вітчизняне обладнання.
І хоча німці намагалися затягувати і всіляко обмежувати власні поставки в СРСР і, навпаки, вимагали розширення радянських поставок, радянська позиція змусила їх виконувати обумовлені зобов’язання. Досить сказати, що з січня 1941 до початку війни СРСР поставив в Німеччину сировини на 206 млн. рейхсмарок, а Німеччина за той же період обладнання, машин і озброєння на 220 млн. рейхсмарок.
Як безумовна істина передається в підручнику історія про 28 панфіловців. Хоча 316 дивізія генерала Панфілова проявила героїзм при обороні Москви, але конкретна історія з 28 панфіловцями є легендою, що зовсім ніяк не применшує заслуг воїнів дивізії.
Згідно з твердженням підручника битва під Прохорівкою закінчилося перемогою радянських танкістів. Однак важко назвати перемогою результат бою, в якому німці втратили близько сотні танків і самохідних знарядь, а радянські війська – близько 300 одиниць. Але все-таки німцям не вдалося просунутися далі Прохорівки, так що якщо це перемога, то стратегічна, але не конкретно в танковому зіткненні.
Значна частина спотворень і неточностей пов’язані з прагненням показати ті чи інші події з патріотичної точки зору (хоча інколи і навпаки). Патріотизм – безумовно, необхідна річ, однак історична неправда, навіть з благими цілями, грає проти патріотизму, оскільки, коли ця неправда розкривається, підривається і патріотизм.