Насправді, зрадників в Стародавній Русі було не так багато. Причина цього проста і зрозуміла: розмова із зрадником був короткий: помах мечем, і людина, яка змінила речі, ставав коротшим на цілу голову. Так було поставлено виховання: будь-яка нормальна людина готовий був віддати життя за свою сім’ю, свій рід і місто. Сини зберігали вірність батькам і дідам, дружинники і бояри – своєму князеві.
Хоча, звичайно, траплялися і винятки. Сьогодні на сторінках сайту незвичайний рейтинг: топ-5 давньоруських зрадників.
П’яте місце
Відкриває рейтинг, що знаходиться на 5 позиції князь Олег Рязанський. Його історія могла бути названа «Як стати двічі зрадником, не встаючи з дивана». Кінець XIV століття. Князь Московський збирає Русь для боротьби з Ордою. Свої полки надіслали практично всі російські князівства. На думку сучасних дослідників, навіть далекий північний Новгород брав участь в епічній Куликовської битви 1380 року.
І тільки рязанцев, ті самі рязанцев, які мужньо оборонялися проти Батия за сто п’ятдесят років до описуваних подій, на битву не прийшли. Чому? Тому, що Олег Рязанський, побоюючись за долю свого князівства, граничившего безпосередньо з Ордою, брати участь у битві відмовився. Більш того, він вступив у змову з ворогами Русі – татарським темником Мамаєм і литовським князем Ягайлом. Таким чином, він зрадив інтереси Русі на догоду інтересам свого князівства. Втім, Мамая він теж зрадив – татарському війську він теж ніякої допомоги не надав.
За зраду він був покараний. По-перше, не в 1380, але в 1382 році Рязань все-таки була пограбована військами Тохтамиша, якому рязанцев, сподіваючись врятуватися від пограбування, показали броди на Оці. Бродами Тохтамиш скористався, але милосердя до рязанцями не проявив. По-друге, його ім’я навічно стало символом зради.
Четверте місце
На четвертій позиції розмістився друг юності царя Івана Грозного – князь Андрій Курбський. Після декількох військових прорахунків, боячись гніву грізного царя, Іван біг в стан ворогів – у Польщу. Курбський біг, не з порожніми руками. Він знав систему оборони російських рубежів, слабкі сторони організації армії, плани переміщення російських військ. Всю цінну інформацію він відразу виклав польському королю.
За зраду був наданий земельними володіннями, парою міст і замків. Відчуваючи докори сумління, писав листи цареві Івану. Листування ця збереглася. З неї видно, що при всьому старанні, князь Курбський вигородити себе не зміг.
Іван Грозний поставився до спроби самовиправдання з властивим йому сарказмом. Цар писав, що після втечі князя був заарештований його холоп. Холопа катували, але той господаря не видав. Цар підкреслював, що князь виявився гірше власного холопа.
Покараний був конфіскацією всіх вотчин в Росії. На польській землі рід захудал. Нащадки князя через кілька поколінь повернулися в Росію, але колишнього високого становища зайняти вже не змогли.
Третє місце
На третій позиції – Волинський князь Давид Ігорович, здійснив свою зраду в XI столітті. У 1097 р. в Любеческом замку князя Володимира Мономаха відбувся з’їзд, на якому князі домовилися жити мирно і не вторгатися в межі сусідніх князівств. На цьому з’їзді за князем Давидом був закріплений місто Волинь. Але жадібність оволоділа князем, і він вирішив відібрати у свого далекого родича – князя Василька Ростиславича місто Теребовль.
Давид обманом заманив Волошки нібито на іменини до великого князя. Там Василько б схоплений і осліплений. Літопис докладно розповідає про цей злочин.
На теребовльського князя навалилися відразу кілька людей. Він мужньо відбивався, але, врешті-решт, його повалили, замотали в килим, і накрили зверху важкими дошками. Кілька здорових мужиків насіло на дошки так, що у Василька затріщали ребра. Торчин Берендей став виколювати князеві очі. Головою Василько теж крутив, тому виколоти очі вдалося не відразу. Спочатку ножем порізали обличчя, і вже тільки потім викололи очі.
Літописець зазначає, що слід від початкового удару видно на обличчі князя і по цю пору (тобто тоді, коли проводився запис). За зраду Давид був покараний – у нього відібрали великий і багатий місто Волинь, і дали взамін маленький Доргобуж.
Друге місце
На другій позиції князь Чернігівський Олег Святославич, названий автором «Слова о полку Ігоревім» Гориславичем. Прізвисько своє він отримав за те, що, програючи у міжусобній війні, звернувся за допомогою до найлютішим ворогам Русі – половців. Половці допоможи йому захопити місто Чернігів у 1094 році. Розплатився Олег з союзниками самим ганебним чином: дозволив грабувати простих людей, своїх підданих, жителів Чернігівського князівства.
За зраду був покараний ганебним прізвиськом Гориславич. Втім, проживши життя, повне страждань і пригод, на схилі років кілька виправився і приймав участь у боротьбі Русі з кочівниками.
Перше місце
Отже, барабанний дріб: на першому місці – воєвода з промовистим ім’ям Блуд, зрадник Великого князя Київського Ярополка Святославича в кінці X ст. На Ярополка пішов війною його молодший брат Володимир (майбутній хреститель Русі). Якщо б Ярополк проявив твердість, він би, можливо, з успіхом протистояв братові. Але міцності духу його позбавляв підлий порадник – воєвода Блуд, який запевняв князя, що він повинен залишити Київ і сховатися в місті Рідні. За словами Блуду, кияни збиралися зрадити Ярополка. Князь повірив і віддав столицю без бою. На цьому зрада Блуду не закінчилося. Це улюблене заняття зрадників – запевняти, що зрадниками є все навколо.
Свою підривну діяльність він продовжував і в Родині. Коли місто, осаджений військами Володимира, став знемагати від голоду, Блуд наполегливо став радити князеві піти на переговори з братом. У Ярополка був і інший дружинник – Варяжко, який переконував князя не ходити на переговори, попереджаючи, що його там уб’ють. Але князь, мабуть, більше довіряв Блуду. Як тільки він зайшов у хороми, займані Володимиром, дружинники-варяги зачинили за Ярополком двері, відсікли свиту, і закололи довірливого князя мечами.
За зраду Блуд покараний не був.
Автор: Вадим Вікторович Боргів — російський історик і письменник. Доктор історичних наук, професор.