25-й стрілецький полк 44-ї стрілецької дивізії. Було у нього ще одна назва — Жданівський. У ньому воювали корабели-ополченці Ленінградського суднобудівного заводу імені Жданова. Перше випробування мужності полк витримав на Лужському рубежі. Потім виходив з безперервними боями з вогняного ворожого кільця. Потім бої на Тихвінському напрямку.
У другій половині жовтня 1941 року, коли обстановка на підступах до Ленінграда стабілізувалася, ворог був зупинений, 25-й стрілецький полк був перекинутий літаками в район села Паголда, що в шести кілометрах від Тихвина. Ця ділянка ставав ареною запеклих боїв.
Перерізавши дорогу на дальніх підступах до Ленінграда в районі Тихвина, противник прагнув закріпитися на важливих комунікаціях, що зв’язують невську твердиню з країною.
Наші війська значно поступалися ворога у живій силі та озброєнні. 29 жовтня вони були змушені залишити Тихвин. Але важке становище Ленінграда потребувало якомога швидше звільнити його. Війська 4-ї армії 11 листопада перейшли в наступ. Майже весь місяць під Тихвином йшли бої, носили вельми наполегливий характер.
У зведенні Радінформбюро, присвяченої визволенню Тихвина, тоді повідомлялося, що першими в місто увірвалися розвідники молодшого лейтенанта Моісеєнко.
Дійсно, 80 бійців — розвідників Миколи Андрійовича Моісеєнко, командира роти 25-го стрілецького полку у грудневу морозну ніч випала особлива честь — першими проникнути в центральну частину міста. Розвідувальна рота, якою командував Моісеєнко, майже повністю складалася з колишніх ополченців Нарвської застави.
Наказ був короткий: потай здолати ворожі траншеї, проникнути в центр міста, зайняти оборону і триматися до підходу основних сил дивізії.
Рота готувалася весь день. Наступного ранку, ще затемна, розвідники вийшли на виконання завдання. Рухалися по скутому кригою болоту в обхід села Паголды, перетвореної гітлерівцями в потужний опорний пункт. Злітали зрідка освітлювальні ракети не були великою перешкодою. Сильна завірюха виявилася хорошим союзником.
Без єдиного пострілу розвідники розправилися з вартовими і кинулися до монастиря. Тут знаходилася велика частина німців, склади боєприпасів та продовольства. Звідки-то з горища хлестнула кулеметна черга. Кулі лягали зовсім близько. Шлях перегородила група фашистів. Але кидок розвідників був настільки стрімким, що в лічені хвилини 30 гітлерівців було вбито, 60 взято в полон.
В руках ждановцев опинилися склади. Рота швидко закріпилася на захопленому рубежі, приготувалася до бою. Фашистам здавалося, що в місто проникли великі з’єднання Червоної Армії. Вони стали стягати сюди свої сили.
Загін Моісеєнко, продовжував стримувати натиск ворога і відволікати на себе значні сили, блискуче виконав бойове завдання. 25-й полк разом з іншими частинами і з’єднаннями 4-ї армії, зламавши оборону фашистів, наближався до міста.
Живий зв’язок з наступаючими загін підтримував через своїх вихованців — юних розвідників Сашу Котова і Костю Бджілку. Це були хлопчики, що називається, з характерами. Бойові завдання вони виконували майстерно, примудрялися на конях за годину проскакати по сім-десять кілометрів туди і назад, доставляти донесення командира розвідки в частину і накази загону про подальших діях.
Наступаючі війська наносили відчутні удари по ворогу. А в монастирі ставало жарко. Фашисти лізли напролом. Здавалося, ще одне зусилля, і озвірілі бандити знищать розвідників 25-го полку. Раптом в морозному повітрі прокотилося могутнє російське «ура». До монастиря разом з воїнами 4-ї армії нестримно просувалися солдати Жданівської полку.
9 грудня наші війська зайняли Тихвин.