Зупинятися немає часу. Вперед, скоріше вперед! Ми йшли і вдень, і вночі. Ворог, чіпляючись за укріплені пункти, намагався чинити опір, але безуспішно. Наші частини обходили такі пункти стороною, і гітлерівці самі залишали їх, не бажаючи опинитися в оточенні. 22 березня ми вийшли на річку Південний Буг.
Південний Буг тече між крутих, скелястих берегів. Ширина у неї мінлива — місцями всього якихось 40 метрів, місцями ж досягає 140-150 метрів. І норов свій має. Раптом, здавалося б, ні з того ні з сього візьме і зміліє, немов перекрита десь у верхній течії греблею. Тоді з-під води показуються кам’янисті острівці. Проходить зовсім трохи часу і з верхів’їв обрушується лютий каламутний потік. Річка розливається, потік стрімко несе уламки крижин, вивернуті з корінням дерева, стоги, змиті з луків.
І ось таку примхливу річку ми повинні форсувати. Човнів нема: усі до єдиної гітлерівці загнали на той берег. Понтони залишилися далеко позаду. Але ми ж дніпряни, у нас є досвід. Не гаючи часу, почали збивати плоти, збирати все, що могло підтримати людину на плаву, і в ніч на 24 березня відправили на ворожий берег тридцять сміливців.
23 березня складу нашого корпусу вибули 72-я і 297-я дивізії, а замість них з’єднанню була надана 36-я гвардійська дивізія. На чолі її стояв знає свою справу, досвідчений командир генерал-майор Георгій Павлович Лиленков.
Тридцять відчайдушних сміливців, відправлених на той берег, були з цієї дивізії. Цілий день вони відбивалися біля села Грушевки від лютих атак гітлерівців і не відступили. В ніч на 25 березня ми послали їм підкріплення. А вдень, розвісивши над річкою димову завісу, повністю переправили 36-ю гвардійську і 53-у стрілецькі дивізії. У той же день річку форсували додані корпусу полиці — протитанковий артилерійський і мінометний.
День 26 березня всім нам — і воїнам в окопах, і робочим біля верстатів, і колгоспникам на полях і фермах — приніс величезну радість. Передові з’єднання нашого фронту вийшли на річку Прут — на державний кордон СРСР! Ось він, довгожданий час! На священній прикордонної лінії, через яку тридцять три місяці тому переступив брудний чобіт фашистського загарбника, знову піднялися смугасті стовпчики з гербом Радянського Союзу! Війна, проклята війна, перетворила в згарища і руїни тисячі наших сіл і міст, зробила сиротами мільйони і мільйони, що обірвала стільки прекрасних життів, нарешті, перенесена на територію ворога!
Цей успіх йдуть попереду сполук фронту окрилив нас. 27 березня ми знову перейшли до наступальних дій. Гітлерівці в ці дні нагадували обкладеного вовка. При вигляді мисливців він присідає на задні лапи і розлючено шкірить зуби, потім знову починає кидатися, заплутуючи сліди. Фашисти чинили так само. Вони показали нам зуби на берегах Південного Бугу, але, отримавши хороший удар по хребтине, жваво пустилися навтьоки.
Може скластися враження, ніби ми просувалися досить легко. Ні, гітлерівці користувалися будь-якою нагодою перешкодити нам. У сприятливих для оборони місцях вони залишали сильні заслони, щоб дати можливість головним силам подалі відірватися від нас.
Перед наступаючими часом вставала справжня стіна вогню і металу. Але ніщо вже не могло зупинити наших гвардійців. Якщо описати всі подвиги, здійснені ними в ті дні, вийшли б грубезні томи. Я хочу розповісти лише про одне, вельми характерному епізоді.
…Бійці 36-ї гвардійської дивізії після артналета штурмують висоту, зайняту ворогом. Досягнувши траншей, вони автоматним вогнем, гранатою і багнетом виколупують з них гітлерівців. Автоматник узбек Мамаджан Матрахимов вже знищив чотирьох гітлерівців. Раптом одна за одною просвистіли кілька куль. Хтось явно цілиться в нього. Гвардієць заліг за валун, озирнувся. Ага, он звідки ведеться вогонь! Влучними чергами Мамаджан знищив ще сімох гітлерівців.
І відразу — інша небезпека. На цей раз ззаду. Повзе мало не десяток ворогів! Розвертаючись, Мамаджан ткнувся стовбуром в пісок. Автомат вийшов з ладу. Фашисти з криком «Рус, здаючись!» кидаються на відважного бійця. Але наш гвардієць не розгубився. Саперною лопаткою він вибиває автомат з рук гітлерівця, другим ударом приканчивает його і, оволодівши ворожою зброєю, дає по біжучим фашистам довгу чергу. За цей подвиг, за рішучість і спритність в бою Мамаджан Матрахимов був нагороджений орденом Слави…