Таємниця шифру | Історичний документ

Коли після Першої Світової війни у світ почали виходити мемуари різних авторів, відставні німецькі адмірали дізналися, який не виправити шкоду всьому ходу війни на морі завдала втрата кодових книг крейсера «Magdeburg», захоплених на Балтиці влітку 1914 року.

У перші післявоєнні роки в Німеччині, звільненій від військових витрат, промисловці прагнули заробити гроші просуванням на ринок принципово нових товарів. Так у середині 20-х років з’явилася перша в світі електрична друкарська машинка «Олімпія-Електрик». Вона і послужила основою для першої в світі шифрувальної машини. Та була потрібна тому, що процес ручної шифрування і розшифровки займав дуже довгий час.

Якщо спрощено описати схему шифрувальної машини, то вийде така конструкція. Дві електричні друкарські машинки з’єднані між собою проводами через комутатор з гніздами. Залежно від вставлених у гнізда штепселів можна, натискаючи на клавіші однієї машинки, отримати відбиток будь літери на інший. Тепер текст телеграми друкується на одній машинці, на другий автоматично виходить зашифроване послання. В будь-якому іншому місці, перепечатав «безглуздий» на перший погляд текст, отримують його початковий варіант. Все просто і дуже швидко, тільки треба знати, в які гнізда які потрібно вставити штепселі.

З цим винаходом в 1927 році виступив берлінський інженер Кірх, і вже на наступний рік принципово вирішено питання про прийняття в армії нової конструкції. Пристрій для швидкої зашифровки і розшифровки зберегло назву дане конструктором — «Енігма», або по-російськи «Загадка».

Німецькі військові фахівці, вхопившись за ідею продовжили розробку. Вдалося підвищити швидкість обробки тексту за рахунок заміни ручної комутатора системою шестерень, важелів і двох валиків. Виробляючи відповідні зміни, можна було значною мірою ускладнити спроби дешифрування.

Пам’ятаючи про помилку 1914 року, німецькі адмірали дуже дбали про секретності радіозв’язку. Якщо армія і повітряні сипи широко користувалися радіозв’язком для повсякденного (беззбройний) діяльності, флот при будь-якій можливості прокладав систему наземних кабелів, що б вся адміністративна листування не завантажувала систему радіозв’язку бойового управління. Більш того, в морській зразок машини ввели третій валик, ще більше підвищивши таємність, і пішли ще далі, розробивши окремий шифр для кожного театру військових дії і окремо для надводних та підводних кораблів. Наприклад, в Атлантиці для підводних човнів працював шифр «Зюйд», а на Середземному морі — «Медуза». За умовним сигналом шифри змінювалися, а в кінці місяця змінювалися обов’язково. Вся документація по шифрсвязи друкувалася на швидкорозчинній папері.

Вважалося, що навіть якщо документи і навіть сама апаратура потраплять в руки супротивника, він зможе читати радіограми лише до кінця місяця, до зміни ключа. Однак, як кажуть, «на всякий газ є протигаз».

Ще в передвоєнний час польські криптографи змогли «розколоти» більш простий армійський шифр і навіть побудувати примітивну копію шифрмашины. На зустрічі у Варшаві 25-26 червня 1939 року вони передали два комплекти апаратури та документації англійцям і французам. Ті продовжили дослідження.

В ході розпочатої світової війни німецькі підводники в перший період діяли в основному методом чергування одиночної човна у відведеному районі. Потік радіоповідомлень був не надто великий. При переході до тактику «вовчих зграй» радіообмін між човнами і штаб квартирою зріс багаторазово.

Таємниця шифру | Історичний документ

Англійська розвідка намагалася всіма силами здобути робочий примірник шифрувальної машини саме морського зразка і комплект ключів найбільш тривалого терміну користування. Надводні кораблі в основному ходили біля своїх берегів, а підводні човни найчастіше гинули у відкритому океані без будь-якої можливості зняти з них документи і апаратуру.

Навесні 1941 року англійські військово-морські сили провели рейд на Лофотенські острови, т. зв. операцію «Клаймур». Крім руйнування споруд та потоплення декількох транспортів, есмінець «Somali» обстріляв і взяв на абордаж патрульний корабель NN 04 «Krebs». Командир його був убитий перш, ніж встиг знищити секретні документи. Шифрувальну машину і кодові таблиці встигли кинути за борт. Залишилися цілими тільки розрізнені валики від машини. Тим не менш подія послужила гарну службу. Хтось із розвідників подав цікаву думку. Німці дуже потребували інформації про стан атмосфери для складання довгострокових прогнозів погоди, особливо потрібних для авіації. Вели розвідку погоди підводні човни. Висаджувалися метеопартии у віддалений районах аж до Гренландії і Шпіцбергена, встановлювалися автоматичні метеостанції на узбережжі навіть у Канаді.

У морі посилали малі кораблі для метеоспостережень. В силу своєї складної задачі вони перебували в морі довгий термін. Всі метеозведення йшли в зашифрованому вигляді, для нормального радіообміну метеосуда повинні були отримувати ключі до шифрів на тривалий період часу. За агентурними даними встановили, що метеорологічні суду отримують ключі на 3 місяці вперед. Розвідники запропонували шляхом радиопеленгования встановити приблизне місцезнаходження одного з таких кораблів погоди і спробувати захопити його. Так і вчинили. За рахунок перехоплення радіограм встановили, що в районі острова Ян-Майєн майже завжди знаходиться одне або два німецьких метеосудна.

Англійці розгорнули широкий пошук в районі цього острова, і 7 травня все той же «Somali» захопив зненацька колишній траулер, а нині корабель розвідки погоди KBS-6 «Munchen». «Енігму» моряки знищили, але залишилися таблиці шифрів до червня місяця. Це дало дуже багато для розуміння загальної системи шифрування. Не залишаючи думка отримати повний набір документів саме на метеосудне, там же у Ян-Майена 25 червня англійці захопили другий метеотраулер “Lauenburg”. З нього все дісталося в недоторканності. Проте «Його Величність Випадок» посміхнувся англійцям раніше.

На південь від Ісландії 8 травня на конвой ІВ 318 вийшла підводний човен U 110. Командував їй відомий підводник, капітан-лейтенант Фріц-Юліус Лемп. Саме він, командуючи човном U 30, потопив 3 вересня 1939 року недалеко від англійських берегів першу жертву німецьких підводників у Другій Світовій війні лайнер «Athenia» з численними жертвами. Історія ця обговорювалася в усьому світі. Німці звинуватили англійців у провокації, а Лемп посадили під домашній арешт та наказу чи переписати вахтовий журнал.

Англійці добре запам’ятали цю історію, і вже у 1946 році колишні підлеглі Лемп давали покази Нюрнберзького трибуналу про події семирічної давнини. Однак це все попереду, поки Лемп, отримавши нову велику човен типу IX, оперував в Атлантиці. За рахунок великого досвіду він торпедував зі складу конвою одразу два судна — «Esmound» (4976 брт) і «Bengor Head» (2609 брт). Кораблі третьої эскортной групи кинулися на пошук і корвет «Aubriten» засік підводний ланцюг і точно скинув серію бомб. Човен сплив і потрапила під зосереджений вогонь корвета і підійшли есмінців «Bulldog» і «Broadway». Екіпаж намагався чинити опір, але пронісся повз есмінець скинув вздовж борту серію глибинних бомб з встановленням мінімальної глибини вибуху. Силою вибуху розбило акумулятори і за човні попливли клуби хлорного газу. Частина екіпажу стала в паніці кидатися в воду, вважаючи, що човен зараз потоне.

Абордажні партія з «Bulldog» на чолі з лейтенантом Давидом Болме, виправдовуючи назву свого корабля, бульдожої хваткою вчепилася в підводний човен. Її вдалося втримати на поверхні і взяти на буксир. Причому Лемп побачивши, що корабель можуть захопити англійці, хотів кинутись всередину, намагаючись прискорити процес затоплення, але його поклали точної автоматною чергою. Англійці більше турбувалися про захоплення човни, ніж про порятунок екіпажу, можливо хтось і чинив опір, тому все загинуло 14 німців. Процесія рушила по напрямку до Рейк’явік, але на другий День U 110 все ж затонула. Саме в цьому бою серед полонених німців знайшлося троє, служили ще на U 30. Незважаючи на їх показання 1946 року, англійці мовчали про той факт, що човен знаходилася в їх руках кілька годин, цілих 17 років, до 1958 року.

На борту човна була захоплена працездатна «Енігма» і комплект документів аж до інструкції по користуванню, і ще один комплект ключів до червня місяця. Склавши знахідки на патрульному кораблі, метеосудне і підводному човні англійці перейшли до читання радіограм в режимі реального часу і змогли розкрити шифр «Гідра». Він використовувався субмаринами в той момент. Ефект позначився майже відразу. Втрати конвоїв зменшилися, так як кораблі обходили місця, де їх чатували підводного човна, втрати німців зросли, так як їх чекали й несподівано атакували в місцях знаходження на позиції.

Не підозрюючи про те, що сталося, але намагаючись підстрахуватися, німці ввели в лютому 1942 року додатковий ступінь секретності, встановивши на морський шифрмашине четвертий кодує валик. Союзники підозрювали про це, але сподівалися якось вийти з ситуації. Оскільки всі підводні човни одразу оснастити новою машиною було неможливо, удосконалення варіант ввели у дію в ніч з 8 на 9 березня 1942 року. Знову союзники втратили свою перевагу. Проте вже розвинулася радіолокаційна техніка. Досить було шляхом радиопеленгования визначити район знаходження човна, щоб направити туди групу літаків з радиолокаторами і почати полювання. Через п’ять місяців англійцям вдруге пощастило. 30 жовтня 1942 року в Середземному морі на північний захід від Порт-Саїда з літака 47-ї ескадри RAF помітили підводний човен. Поруч знаходилася пошукова корабельна група — есмінці «Pakenham», «Petard», «Hero» і корвети «Hurwort», «Diverton».

Після зосередженої атаки глибинними бомбами з кораблів і літака U 559 спливла, і капітан-лейтенант Ганс Хейдманн наказав покинути корабель. За винятком 8 осіб екіпаж врятовано. Спеціально тренована абордажні партія з «Petard» приготувалася до висадки, але човен затоплювало стрімко. Командир групи лейтенант Ентоні Фессон спустився в потопаючий човен, відірвав шифрмашину від стійки і передав на палубу матросу Гразьеру. Сам він вийти вже не встиг. Отримавши останній, 4-валиковый зразок англійці через невеликий проміжок часу змогли прочитати німецькі шифри «Медуза», «Тритон», «Тетіс». Результати позначилися досить швидко. За період вересень 1939-го по травень 1940 р. щомісячні втрати становили 2,5 човна в місяць, за червень 1940-го — лютий 1942 р. — 2,3. З березня 1942-го по березень 1943 р. — 9,2.

Звичайно, не одна дешифровальная служба змогла переламати хід битви за Атлантику, але її внесок у перемогу дуже великий. За рахунок знання приблизного місцезнаходження субмарини досягалося багаторазове скорочення району пошуку кораблями і літаками. Німці так само мали серйозну дешифровальную службу, але коли траплялися періоди різкого збільшення втрат і поставало питання — чи це результат зради, або супротивник читає шифри, до кінця війни відпрацьовували тільки перший варіант, не сумнівається в надійності своєї техніки.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: