Йшов вісімнадцятирічний гвардії сержант Лапушкін зі своїми бойовими товаришами по дорогах війни. І війна то ковтала їх в похідну колону, то кидала в жарку атаку, то кидала на землю під артилерійський і мінометний вогонь, то направлених на небезпечний пошук. І завжди, в будь-яку хвилину підстерігала їх жадібна, ненаситна смерть.
Втім, підстерігала не тільки в бойових сутичках… Загинув, підірвавшись на міні, зі взводу солдатів Лапушкіна, літній з лихими гусарскими вусами, шанобливо прозвали татусем за його істинно батьківське ставлення до товаришів по службі. Йшов він багато раз старою всім взводом стежкою від траншеї до землянки, і раптом — вибух, Коли піднімали тіло, то в руці загиблого побачили вцілілий клаптик паперу. То був початок листа, якого тато так довго чекав.
Танки!.. Танки! — почув Лапушкін. Він і сам їх побачив. Вони сповзали по пагорбу ромбом: перший і задній гуркотіли по дорозі, лівий — зеленим картопляним полем, правий — яровим.
Попереду пиліл мотоцикл з кулеметом на візку. На танках, а сіро-зелені нарости, солдати-десантники.
Командир взводу наказав Волгину знищити гранатою мотоцикл, коли воно порівняється з ним. Вогонь відкривати за сигналом.
Ворог все ближче. Реве металевим брязкотом полі.
Ось уже й мотоцикл порівнявся з правим флангом засідки. Потім додав швидкість, обдавши пилом кювет і придорожню траву. Не чекають окупанти нападу, ґелґочуть безтурботно — це Лапушкін бачить за їх відкритим ртам. «Що ж, веселіться собі на здоров’я,— зло подумав Філіп, беручи одного з десантників на приціл.— Недовго вам залишилося гуляти по радянській землі».
Коли танковий ромб опинився перед засадой, Лапушкін вдарив із автомата — це був сигнал, на який одразу ж відгукнулися додані взводу протитанкові рушниці. Пішли в хід протитанкові гранати. Дрібно застрочили автомати. Краєм ока Філіп побачив, як вибухом підкинуло мотоцикл і він розвалився на шматки. Командир взводу не очікував, що, викинувши в білясте небо чорні стовпи диму, один за іншим спалахнуть відразу три танки. Четвертий, відповзаючи, відстрілювався. Його вогонь йшов перельотом, не завдаючи взводу шкоди.
— Бийте, бийте, поки метушаться! Отсекайте десант від танка! — кричав Лапушкін.
Десант розкидало. З палаючих танків один за іншим вискакували гітлерівці. Одні одразу ж падали замертво, інші, зісковзнувши з броні, по-пластунськи юлілі по землі, вжимаясь в борозни, ховаючись в бадиллі.
Слався, туманом расползался дим по полю, прикриваючи відходить танк і замикає мотоцикл. Приголомшений ворог здригнувся, проте незабаром наїжився, став огризатися; на правому фланзі, за підтримки танка, активізував свої дії десант. А тут, як на зло, кулемет Сімакова замовк. «Поранений, чи що?» — промайнуло в голові Лапушкіна. Гвардії сержант направив відділення автоматників в обхід правого флангу німців, одному з бронебойщиков наказав зайняти запасну вогневу позицію і бити по вцілілому танку, а сам кинувся до Simakhov. Поглядом визначив: убитих немає і кулемет цілий. «Що?» — запитав він поглядом.
— Перекіс!.. Не виб’ю патрона…
Выковырнули фінкою. Кожна секунда здавалася вічністю. Бухали вибухи гранат, не замовкав відчайдушний перестук автоматних черг, осами проносилися кулі. Крізь розриви у завісі димній видно було, як фашисти накопичувалися за уцілілим танком, готувалися до атаки. «Вдарять — зімнуть», — з тривогою думав Лапушкін. Він вставив новий диск, відкрив вогонь.
— Ось, отримуйте! — вигукнув гвардії сержант, бачачи, як втік до зростання ворожий солдат, змахнувши руками, впав. Інший заліг, вичікуючи, поки танк просунеться далі. Але танкіст, побоюючись прицільного вогню бронебойщика, знову позадкував назад і заховався за пагорбом.
Відділення, надіслане Філіпом в обхід, з криком «ура» вдарило у фланг изготовившимся до атаки десантникам, одночасно Волгін з другим відділенням, по знаку гвардії сержанта, атакував противника в лоб. Рішучість, відвага і холоднокровність гвардії сержанта Лапушкіна .і його підлеглих вирішили результат бою.
Звели в одне місце полонених, оглянули убитих, підібрали поранених та зброю.
— Зайняти позицію на тій стороні яру, перед селом. Полонених закрити в сарай під охорону,— розпорядився Лапушкін. Він озирнувся навкруги, і, побачивши підходив помкомвзводу, посміхнувся.— Значить, всі живі? Ось і добре.