21 березня 1944 року після важких боїв німецька оборона була прорвана під Проскуровом. Бригада Бабаджаняна брала участь у прориві, ще на світанку танки і артилерія бригади допомагали проламувати пролом в обороні німців. Вдень бригада увійшла в прорив. Рух здавалося немислимим, так глибока, в’язка була весняна бруд. Здавалося, поля України перетворилися в бездонні болота.
Німці були переконані, що радянські частини не зможуть увійти в прорив, всяке рух по бездоріжжю в таку багнюку здавалося немислимим, нездійсненним. За виконання цієї немислимою завдання і взявся Бабаджанян. Бригада рушила по полях, минаючи дороги, напрям було взято строго на південь.
Це був дійсно тяжкий подвиг праці. Кожен метр доводилося завойовувати: земля, як липкий холодець, затягувала колеса потужних тривісних вантажівок, мотори танків вили від напруги. За перший день вдалося пройти 20 кілометрів.
З світанку знову почався рух. В цей день бригада увірвалася в місто Чортків. Здавалося, люди і машини були однаково змучені важким переходом; здавалося, що трудовий піт виступив на розпаленому металі. Танкісти, любовно поглядаючи на машини, зітхали: їм боляче було дивитися на муку машин.
Але й самі люди були змучені. У Чорткові Бабаджанян, завжди турботливий і уважний, не дав на цей раз людям відпочинку. Він знав, що успіх глибокого прориву повністю залежить від стрімкості руху. У Чорткові танки вийшли на шосе. В цей же день бригада покрила ще 60 кілометрів.
Бригада нагнала відступали до паралельній дорозі німецькі колони. Бабаджанян наказав не вступати з ними в бій. Німці з жахом бачили, як, подібно примарам, мчали на південь заляпані брудом радянські гармати, танки, вантажівки з мотопехотой. Німці мали на цій ділянці потужної авіацією і кинули її, щоб знищити небезпечні, зухвалі рухомі частини, вклинилися на півтораста кілометрів в їх тил.
З ранку на третій день прориву з’явилися німецькі літаки. Командирський танк, в якому знаходився Бабаджанян, стояв невеликий лощинке, коли над ним раптово з’явилися 27 «юнкерсів». Бабаджанян озирнувся: сховатися було ніде; він подивився на годинник, заліз у танк і закрив люк.
Засвистіла перша бомба, оглушливо гепнувся розрив. Механік-водій, який лежав на дні танка, розпачливим голосом крикнув:
— Товаришу полковник, вниз, вниз лягайте: зірве вежу і уб’є вас!
Бабаджанян ліг поруч з механіком-водієм. Важкі бомби одна за одною з виттям лягали поруч з танком. Танк підскакував, немов він був побудований з легкої фанери, тремтів, охоплений, як і люди, що лежали в ньому, передсмертною тугою.
Бабаджаняном здавалося, що від страшної напруги, від гуркоту у нього рине кров горлом, лопнуть барабанні перетинки. У нього було таке відчуття, наче він знаходився всередині величезного гуде барабана, за яким у шаленій нестямі бив важкий чавунний кулак.
Механік-водій, лежачи поруч з Бабаджаняном, при кожному новому свисті бомби вчіплявся рукою в ногу полковника, немов цим уберегал себе від смерті. Незабаром Бабаджанян відчув біль, з такою силою пальці знаходився в полубеспамятстве механіка-водія здавили йому ногу.
Раптом стало тихо. Бабаджанян підняв голову, подивився на годинник: бомбування танка тривала 22 хвилини.
Коли вони відкрили люки і озирнулися, їм стало по-справжньому страшно: величезні, немов братські могили, воронки майже впритул обкопали танк. Воістину чудом здавалося це видовище: абсолютно цілий танк, покритий брудом, серед ям і брил роздовбаною вибухами землі.
Довелося засипати одну з ям, щоб танк міг рушити вперед. Здавалося, що німецькі льотчики навмисне обкопали танк багатометровим ровом. Бабаджанян наказав негайно рушити вперед. Через годину знову налетіли німецькі пікірувальники. Командирський танк був розвернутий прямим попаданням важкої бомби. На щастя, Бабаджанян і екіпаж на цей раз не перебували в танку: вони встигли при нальоті відбігти до випадкового укриття. Весь день тривали запеклі масовані нальоти, чимало втрат зазнали танкісти, але кожен раз командир кликав: Вперед!
У цей важкий день танки пройшли 70 кілометрів і вийшли до холодного, темного Дністру.
Бабаджанян наказав з ходу форсувати Дністер. Люди переправлялися на колодах, на саморобних плотах. Для танків і машин був знайдений брід, сталеве стадо, недовірливо пофыркивая, перебралось через швидку, недобру воду. Вода змила з броні товсту кору бруду; виразно виступили вм’ятини, що утворилися від бомбових ударів уламків. Ледве закінчилася переправа, така стрімка, що ніхто не намагався перешкодити їй, Бабаджанян знову скомандував: – Вперед!
Незабаром передові танки підійшли до Станіслава, прорвавшись в глибину німецької оборони на 200 кілометрів. Завдання, поставлене командуванням, була виконана. Чи потрібно розповідати, яку величезну користь загальній справі настання приносять такі потужні танкові прориви?
Ці рейди в тил противника, швидкі і точні, як удари шпаги, повні небезпеки. Доля часто буває безжальна і нещадна до сміливих танкістам.