Табір для військовополонених | Історичний документ

Майданек біля Любліна). Цей величезний концтабір був організований гітлерівцями восени 1941 року. Спочатку він протягом 2-3 місяців був призначений для радянських полонених. Звідси і його початкова назва «Табір для військовополонених» («Kriegsgefangenenlager»), вживати протягом тривалого часу і згодом, коли Майданек вже втратив це своє призначення.

Особливо відзначимо характерну деталь: у директиві головного адміністративно-господарського управління СС (ВФХА) від 21 квітня 1942 року, спрямованої комендантам всіх концентраційних таборів і присвяченої питанню про застосування суворого режиму праці щодо польських і литовських ксьондзів, поряд з 12 «нормальними» концтаборами згаданий також «табір для військовополонених у Любліні».

Як і всі інші табори, призначені в 1941 році для радянських військовополонених, Майданек носив яскраво виражений характер табори знищення. Із загального числа 5 тисяч радянських полонених, доставлених сюди ранньої восени 1941 року, до кінця листопада того ж року в результаті масових страт, голоду, епідемії тифу і т. д. залишилося тільки 1500 чоловік, але і вони швидко вимирали тут від хвороб і виснаження. У 1942 році в Майданек почали завозити невеликими групами нові партії радянських військовополонених, переважно хворих на туберкульоз або інвалідів. Збігом часу для них на так званому «другому полі» був створений «лазарет»: по мірі продовження війни поводження з полоненими стало трохи краще.

Незважаючи на це, час від часу в таборі проводилися страти великих і невеликих груп в’язнів. Так, наприклад, в 1943 році, після масової втечі радянських військовополонених, було розстріляно з кулеметів 40 їхніх товаришів.

З грудня 1943 року по квітень 1944 року в Майданеку перебував відомий радянський лікар Володимир Дегтярьов. Тут він зустрів відомого нині письменника Ігоря Неверли: обидва хворіли на тиф. Оповідання радянського полоненого про пережите послужили Неверли сюжетом для його книги «Хлопець з Сальських степів», в якій один Неверли виступає під ім’ям Дергачова.

Поряд з радянськими військовополоненими у Майданеку знищувалися також польські солдати — євреї. 3 листопада 1943 року гітлерівці провели спеціальну акцію, в ході якої було винищено в загальній складності близько 18 тисяч євреїв. У цій відомій під умовною назвою «Свято врожаю» («Erntefest») різанини, яка спричинила за собою смерть залишалися ще в живих євреїв серед в’язнів різних таборів Люблінського воєводства, загинуло кілька сотень польських військовополонених, євреїв з табору на Липовій вулиці в Любліні, а також з інших таборів (наприклад, Понятова і Травників).

Ось що показав один з виконавців цього злочину, вищий начальник СС і поліції в Люблінському «дистрикті» (окрузі), группенфюрер СС Шпорренберг:

«Близько 12 годин ночі [з 2 на 3 листопада.] д-р Пютц повідомив мені, що виникла необхідність утриматися від проведення акції «Erntfest», оскільки встановлено, що серед які перебувають у таборах євреїв є польські військовополонені, залишаються під захистом Женевської конвенції. Я негайно зв’язався по телефону з Крюгером і просив його погодити з Гіммлером питання про відстрочку акції. Коли Крюгер відповів, що він не може зв’язатися з Гіммлером, я запропонував йому, що зроблю це сам, на що він погодився. На висланий мною терміновий запит я отримав за посередництва Крюгера відповідь, що ліквідації підлягають всі без винятку євреї і що надалі я повинен утримуватися від запитів. Відповідь прийшла з польової ставки рейхсфюрера СС і був підписаний тодішнім першим ад’ютантом Гіммлера Гротманом. В одному лише таборі на Липовій вулиці повинно було знаходитися близько 150 полонених [євреїв], а скільки їх було в інших таборах, точно не знаю».

Табір для військовополонених | Історичний документ

Загальне число жертв, загиблих у таборі Манданек, визначається Лукашкевичем в 360 тисяч осіб.

Генерал фон Альтрок, комендант ОФК-372 в Любліні, а також генерал Мозер, який зайняв цей пост після Альтрока, добре знали, що відбувається за дротяною огорожею Майданека, незважаючи на те що, як стверджує Мозер, був чіткий наказ вищих військових владний (генерала Рейнеке), забороняв їм доступ у цей табір.

Потрапивши в полон до радянських військ, генерал Мозер зробив заяву, яка у формі листівки було поширене по обидві сторони фронту і в якому, зокрема, говорилося:

«У мене немає причин замовчувати про тяжкі злочини Гітлера або їх покривати, тому я вважаю себе зобов’язаним розповісти всю правду про так званий «табір знищення», спорудженому гітлерівцями поблизу міста Любліна на Холмському шосе».

У листівках Національного комітету «Вільна Німеччина» (в серпні 1944 року) Мозер розповідав про отруєння газом і розстріли в’язнів, в тому числі жінок і дітей, про непосильній праці ув’язнених, про жахливі тортури. Мозер згадує про долю полонених: «З обуренням я дізнався, що перед смертю ув’язнених жорстоко мучили і катували».

Мозер говорив також про ексгумацію останків жертв і про їх спаленні з метою замести сліди злочину.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь