З твору Котляр Римми
Пройшли чутки, що наша доблесна Червона Армія буде звільняти наше місто. Ранок були чутні розриви снарядів з далекобійних гармат. В цей час моя мама поїхала в село міняти, бо їсти було нічого. Я залишилася з татом і з сестрою. На інший день гуркіт гармат не припинявся, а ставав все сильніше і сильніше. Через два дні мама прийшла.
На другий день мого тата поранили. Він лежав удома п’ять днів. Він був поранений у голову. Недалеко від нас горіли будинки і летіли снаряди. На нашу квартиру впав снаряд і пробив її, і мене трохи засипало. Тато лежав хворий п’ять днів. Коли увійшли червоні, він помер.
Під час окупації німецьких фашистів було дуже страшно. Німці знущалися над мирним населенням: виганяли з власних хат, забирали їжу, худобу і палили будинки. І бувало так: заганяли цілими сім’ями в будинку, обливали пальним і підпалювали. Ми сиділи в підвалі. Наш будинок спалили, нас вигнали навіть з підвалу і погнали в інший підвал. Там уже сиділо двадцять чоловік.
У підвалі було вогко, холодно, їсти було нічого, дуже хотілося пити, але нам не давали навіть снігу і не випускали нас на вулицю. Нам погрожували, що якщо хто-небудь з нас вийде, «то всіх розстріляємо». Нам доводилося їсти брудну, сиру картоплю. Ми її лизали замість води.
Тата мого забрали німці, хотіли розстріляти, роздягли його, побили, але він втік і прийшов до нас. У нас вже були червоні, і ми йшли до свого горелому дому, нічого не боялися. На дорозі валялися трупи німців, убитих коней. Ми ніколи не переживали такого жаху, як при німцеві. Ми дуже раді, що Червона Армія звільнила нас від німецько-фашистських бандитів. Ми будемо допомагати бійцям чим тільки зможемо. Смерть німецьким бандитам!