«У колгоспі імені Фрунзе (Білоруська РСР) німці схопили председательницу колгоспу, зґвалтували, відрізали їй ліву груди і завдали дві ножові рани»,—розповідає молодший сержант Агафонов.
«У конесовхозе Дубрівка, поблизу Порхов, п’яні фашисти ґвалтували жінок. Навіть 12-річну дівчинку, дочка сторожа радгоспу, не пощадили і зґвалтували. Протестуючих селян розстріляли. Двох червоних бійців, захоплених німцями в полон, катували і розстріляли»,—розповідає червоноармієць К. П. Шепель, який перебуває зараз на лікуванні у військовому госпіталі.
В колгоспі «Колос» (село Малі Лози, Ленінградської області) німці спіймали 18-річну дівчину Анастасію Дроздову. Офіцер довго випитував у неї відомості про те, куди колгоспники викрали худобу. Радянська дівчина відмовилася відповідати. Їй пригрозили прочуханкою. Вона мовчала. Пригрозили катуванням. Вона мовчала. Нічого не сказала вона й тоді, коли її повели на розстріл. Анастасію Дроздову привели в полі, в густий жита банда нелюдів у 12 осіб зґвалтувала її і розстріляла.
Командир роти В. В. Українець, розповідає: Я перебував у розвідці в селі Велика Земляница, в 28 кіло-метрів від Пропойска. Вранці 25 липня німці зайняли село. Я бачив, як фашисти ножами порізали старого після довгих тортур.
Із земляних схованок вони вивели п’ять стареньких 60-65 років і трьох хлопчиків у віці від 10 до 14 років і погнали до центру містечка. По дорозі фашисти безперервно били їх шомполами і нагайками. У селі Прудок фашисти на моїх очах убили пострілами з револьвера старого та 13-річного хлопчика, а 15-річну дівчинку закололи багнетом».
Помічник командира взводу Ц. Р. Пляшечный в районі міста Пропойска.
«Я зайшов у тил противника,—розповідає т. Пляшечный,— і бачив, як фашистські нелюди знущалися над старим, хлопчиком і маленькою дівчинкою. Я знаходився неподалік від місця страти. До мене долинали несамовиті дитячі крики. Після довгих знущань їх застрелили.
«В одну село, назви її зараз не пам’ятаю, це було в 18 кілометрах від міста Либавы,—розповідає політрук Веремій,— влетіли на мотоциклете два німецьких офіцера. У кожного зустрічного вони стріляли з кулемета. Так були вбиті німецькими офіцерами дві жінки і троє дітей. Двоє дітей у віці 4-5 років були важко поранені».
Червоної Армії.
В обозі німецько-румунських військ рухаються полчища агентів сигуранці, бояр і поміщиків. З’являючись в якому-небудь містечку чи селі, вони, як жадібна сарана, накидаються на господарства селян, забирають все, що потрапляє під руку, б’ють батогами і шомполами старих, ґвалтують жінок і неповнолітніх дівчаток.
Невимовну екзекуцію влаштували німці і румуни над мирними жителями села Варниця. Увійшовши в це село, румунські офіцери намагалися силою зігнати селян на вулицю. Спочатку офіцери селянам висунули звинувачення в тому, що вони вступили в колгосп. Однак колгоспу в цьому селі не було. Тоді фашисти почали пред’являти інші звинувачення: навіщо молоді чоловіки пішли з Порадами, чому вони викрали худобу і т. п. Боязкі, перелякані люди похилого віку і жінки нічого не могли відповісти. Тоді їх стали пороти до крові батогами і шомполами.
Зойки і крики стояли на все село. Люди в страсі металися від одного двору до іншого, не знаючи, де сховатися. Зґвалтовані і обесчещенные дівчата закінчували самогубством. Коли до ночі фашистська вакханалія вляглася, багато селянки з дітьми, дівчата перепливли річку і прибули в розташування наших військових частин.
«Нікому не побажаю того бачити, що довелося бачити і пережити мені в цей проклятий день»,—розповідає літня селянка Катерина Подарь, що втекла від існуючого в Варницах свавілля.