Князь Вітовт до війни почав готується грунтовно і по-серйозному. Його військо, крім власне литовських полків, складалося з татар хана Тохтамиш, з полків південно-руських князівств, поляків і лицарів Лівонського ордена. Так набралося близько ста тисяч чоловік. Військо було озброєне за останнім словом техніки, у ньому було навіть спеціальний підрозділ гармашів. Тому князь Вітовт був упевнений в успішному завершенні походу, за допомогою такої величезної сили він збирався завоювати країну татар, тобто Золоту Орду.
Така величезна армія рушила в бік татарських степів. Обози з боєприпасами і продовольством розтягнулися на кілька верст. Вони не могли рухатися швидко, тому й війську доводилося сповільнювати хід. Через деякий час з’ясувалося розташування ворога — татари стояли на річці Ворсклі, яка була лівою притокою Дніпра, ставка Тимур Кутлуг хана знаходилася саме там.
Військо Тимур Кутлага
Але вони не знали, що при хані були лише кілька тюменей, а основна сила татар в цей час була зосереджена в центральних улусах країни, тобто перебувала в Ідель-Юрті і ними командував сам Идегей мурза. Якби знали, може, з ходу вступили б навіть в бій.
З наближенням ворожого війська в ставці Тимур Кутлуг хана все сильніше запановувала тривога, тому що відомості, що доставляються розвідувальними загонами, були невтішні. Ворог ішов величезними силами. Ось передові полки князя Вітовта досягли протилежного берега Ворскли, а ззаду полиці все прибували і прибували.
Так протягом трьох днів військо йшло, не перестаючи. На четвертий день рано вранці Тимур Кутлуг хан піднявся на невелику піднесеність, глянув у бік ворожого табору, і його серце стиснулось від страху. Він весь покрився холодним потом. Незабаром він віддав наказ зібрати на термінову нараду командувачів тюменями, емірів і беків.
Через півгодини всі були в зборі, в напруженій тиші чекали, що скаже хан.
Боягузлива мова Тимур Кутлуг
Бисмиллахир-рахманир-рахім! — почав молодий хан словами молитви. Голос його був невпевненим, це відчули всі. — Перед нами сильний і численний ворог. Наші ж сили невеликі, самі знаєте. Ворог може напасти несподівано. Не буде божевіллям у цьому випадку вступити з ним бій. — Так хан частку відповідальності переклав на плечі присутніх. Трохи помовчавши, продовжив. — Ми не хотіли б в нерівному бою втрачати своїх славних емірів і багатуров. Тому, напевно, буде доцільним почати з князем Вітовтом переговори і вести справу до світу. У кого яка думка?
Хан обвів поглядом присутніх воєначальників. Всі мовчали. Це хан зрозумів по-своєму і сказав:
Отже, вирішено: будемо просити миру, нехай Аллах не залишає нас без допомоги!
Особи присутніх були темніше хмари, погляди опущені. Ніхто не відповів ні слова. У всіх на думці була думка про Идегей мурзі: «Швидше б прибув і відібрав владу у цього боягуза… Краще вмерти, ніж опинитися в такому приниженні…».
Але хан уже віддавав накази, щоб відправляти до князю Вітовту послів для переговорів.
Посол прибуває до Вітовту
Татарського посла ввели у великий намет, в глибині якого на похідному троні сидів великий князь Вітовт, а навколо розташовувалася його свита.
Великий князь Вітовт! Могутній Тимур Кутлуг хан посилає привітання, тобі самому і близьким бажає здоров’я, багато років життя, а твоїй країні миру та благополуччя, — почав татарський посол. Почувши у відповідь вітання, продовжив:
Великий князь, Тимур Кутлуг хан питає тебе: «Чому ти проник в мої володіння? Адже я не вступав ні в твою землю, не відбирав ні міст твоїх, ні сіл?» Він чекає від тебе відповіді.
Перш ніж відповісти на питання посла, князь Вітовт обвів поглядом своїх воєначальників з Литви, Польщі, німецьких лицарів і південноруських князів. Він був здивований, що татарський посол свою промову розпочав у такому жалостном тоні. Він-то думав, що татарський хан накинеться на нього, як кречет, із звинуваченнями у віроломстві, почне лякати силою свого війська, зажадає покинути свої володіння. Виходить, Тимур Кутлуг хан послав свого посла для того, щоб просити миру. Подумавши про це, князь Вітовт досить посміхнувся. Це бачили і учасники переговорів і відповіли князю такий же задоволеною усмішкою. Значить, хан не впевнений у собі, не відчуває за собою силу. Виходить, князь Вітовт вчинив правильно, зібравшись у похід. Сьогодні немає сили, яка здатна йому протистояти. Золота Орда після війни ще не встигла відновити сили… Саме час ударити. Якщо він, князь Вітовт, захопить володіння Сараю, не буде володаря, рівного йому.
Тому відповідь князя пролунав рішуче:
З божою допомогою я завоював багато земель і народів. Ти, Тимур Кутлуг хан, будь мені сином, а я тобі стану батьком. Будеш платити мені данину. Якщо не захочеш бути мені сином, станеш моїм рабом…
Від цих слів обличчя посла різко скривилося, ніби по ньому вдарили камчой. Він навіть розгубився, не знаючи, що відповісти, потім, узявши себе в руки, мовчки вклонився й вийшов з намету. Ззаду, з шатра, донісши дружний сміх і голоси, поздравляющие князя Вітовта.
Так почалися переговори. Через деякий час посол знову з’явився до князю Вітовту за згодою задовольнити його вимоги. Але на цей раз князь Вітовт поставив перед Тимур Кутлуг ханом нову умову. Він сказав:
На монетах, які ви чеканите у себе, має бути моє ім’я.
З цим нахабним, абсолютно неможливим вимогою ворога посол повернувся до хана.