І. в. Сталін був першим, хто зрозумів, що кіно володіє величезною силою пропаганди. І він створив такий пропагандистський інструмент. Радянські кінострічки стали формою м’якої сили. Вони допомогли налагодити торговельні відносини з США.
Вперше в. І. Леніним було дано визначення кіно, як найважливішого з мистецтв, але засновником кіноіндустрії в СРСР все ж є Йосип Віссаріонович Сталін. Радянський лідер дуже любив кіно. Він часто запрошував на вечірні перегляди кінофільмів радянську еліту. Це були приватні покази. Йому хотілося, щоб радянська кіноіндустрія йшла в ногу з розвитком промисловості СРСР в цілому.
У цьому він відвів собі роль «супер-продюсера». Про це написав у своїй книзі «Сучасна Москва» Соломон Волков. Книгу опублікувала Олена Шубіна. Сталін сам призначав і звільняв кінорежисерів і сам особисто стежив за створенням важливих кінострічок. Він читав кожен сценарій і переглядав відзнятий матеріал.
При Сталіні в Радянському Союзі відбулося відкриття першої в світі кіношколи! «Вождем пролетарського народу» великі надії були покладені на режисера Сергія Ейзенштейна, який став одним з головних стовпів радянської кіношколи. Самий пік слави у Ейзенштейна настав, коли на екрани вийшов фільм про події на лінкорі «Потьомкін» в 1925 році. Режисер говорив, що «на наступний ранок прокинувся знаменитим».
Але молодій державі потрібно усе більше фільмів, фільми повинні були заговорити. Яке кіно давало кіноіндустрії ще більшу владу над розумом і почуттями людей. Метою Ейзенштейна стало саме це. Щоб приступити до масового випуску звукового кіно, Сталін направив його до Голлівуду, щоб він міг вивчити кіновиробництво в США.
Разом з ним в Америку вирушила ціла команда. До неї входили оператор Едуард Тіссе і помічник режисера Григорій Александров. Радянській команді вдалося укласти контракт з Paramount, але з однією умовою: сценарій повинен бути достатньо хороший, тільки тоді він стане фільмом. Американцям було запропоновано декілька сценаріїв, але вони порахували представлений матеріал нежиттєздатним комерційно. З них американці не отримували ніякої вигоди.
Це дуже поранило Ейзенштейна, але режисер не хотів покидати США без знятого фільму. Для цього він зійшовся з мексиканським комуністом Дієго Ріверою, який був талановитим художником. Удвох вони вирішили зняти масштабний фільм про мексиканської революції «Que Viva Mexico».
Але робота над картиною була відкладена. У Москві захвилювався Сталін. Йому стало дуже підозріло, з якої причини Ейзенштейн не хоче повертатися. Радянському лідеру не хотілося втрачати такого талановитого і відомого кінорежисера. Він намагався запобігти це. Команда була повернута в СРСР у повному складі. Ейзенштейн був дуже розчарований і перебував на грані шоку.
Борис Шумяцький прийняв рішення замінити Ейзенштейна на його помічника Григорія Александрова, який згодом став генієм радянського кіно. Але в той час він ще перебував у тіні зарозумілого генія. Александров пізніше згадував, що Сталін запросив його на особисту зустріч.
На ній керівник держави сказав, що громадянам країни подобається живе, веселе мистецтво, але режисери не знімають у цьому жанрі. На думку Сталіна, режисера чомусь соромляться бути щасливими і веселими у своїх творах. І в цьому виявляється їх відставання від життя. Це потрібно змінити, так вважав Сталін. У той час ще не було сталінського гасла «Життя стало кращим, життя стало веселіше!». Але вся пропаганда в країні вже готувалася до цього.
Під час свого перебування в Голлівуді молодий помічник режисера бачив багато мюзиклів і комедій. Там він отримав великий багаж прийомів, які потім застосовував у всіх своїх картинах. У той час СРСР прагнули встановити дипломатичні відносини з США. У 1932 році кандидатом у президенти був Франклін Д. Рузвельт.
У його команді були члени, теж бажали налагодити відносини з Радянським Союзом. Сталіну про це доповідали радянські розвідники. Політик сподівався отримати користь від майбутніх торговельних відносин з США. Це повинно було сприяти зростанню промисловості країни більшовиків. Сталіну треба було будь-якими способами викликати симпатії за океаном. Тому він вирішив залучити кіно, використовуючи в ньому джазові голлівудські комедійні лінії.
У 1934 році вийшов фільм «Веселі хлопці» про прекрасне життя робітничого класу в СРСР. Протягом десятиліть пісні, виконані в ньому, обожались радянськими громадянами. Одна з них «Нам пісня будувати і жити допомагає», виконана Леонідом Утьосовим була справжнім хітом протягом 50-ти років. «Веселих хлопців» подивилися і в Сполучених Штатах. Комедія дуже сподобалася Чарлі Чапліну.
Після перегляду він зустрівся з Григорієм Александровим. За словами відомого актора, Александров познайомив американців з новою Росією. До цього про Росії у жителів Сполучених Штатів думку складалося з романів Ф. Достоєвського, але після перегляду веселій комедії в їх свідомості стався великий психологічний зрушення. Американські глядачі сміялися від душі весело і заливисто, дивлячись на пригоди головних героїв. Це стало великою перемогою, переконливіше, ніж війна або мови.
Відносини між Сполученими Штатами та Радянським Союзом були встановлені в 1933 році, коли Рузвельт став президентом.