Спогади захисника каменоломень Аджимушкая Стеценко | Історичний документ

На жаль, скинуті з літаків тюки і мішки часто потрапляли в розташування противника.

Після того як в Центрі отримали чергову радіограму Жені Дудник, було прийнято рішення про закидання в район каменоломень ще одного разведдесанта під командуванням В. Ф. Стеценко. В десанті брали участь 34 розвідника — добровольці. Їм виділили військовий катер. Ставилося питання про подальше виведення з оточення підземного гарнізону, про взаємодію при можливому десанті.

Перша розвідгрупа з чотирьох бійців і політрука-командира переправилася на керченський берег. Домовилися, що, встановивши зв’язок з каменоломнями, розвідгрупа буде три ночі поспіль з 12.00 до 2.00 розпалювати багаття. Вогнища горіли в різний час, їх бачили з літаків льотчики, скидали боєприпаси і продовольство. Розвідгрупа не повернулася, як не поверталися і інші.

Через роки знайшовся розвідник, Валентином Михайловичем Молчановим, який входив у групу, добравшуюся до керченського берега. З осені сорок другого року він воював у 255-ій бригаді морської піхоти. Але на жаль його не встигли розпитати і він раптово помер.

Але факт залишається фактом: весь червень і на початку липня робилися спроби зв’язатися з каменоломнями. Нерівний поєдинок підземної фортеці з фашистами тривав.

«А все-таки ми переможемо!»

Несподівані атаки з-під землі кожну ніч тримали фашистів у напрузі. Хоча на ранок, підтягнувши свіжі сили, німці знову стискали кільце оточення, кожну таку вилазку бійців каменоломень ми маємо право назвати переможною. Але не тільки і не стільки перемогою зброї — перемогою духу. Бо тут, під маленьким кримським селищем, як і на всіх фронтах Великої Вітчизняної війни, йшла боротьба світоглядів.

Єдина залізна воля, готовність у будь-яку хвилину віддати життя за ідеали свого соціалістичної Вітчизни, а звідси свідома найсуворіша дисципліна в самій складній обстановці — ось з чого складався той бойовий дух, який протиставили ворогові воїни підземного гарнізону. Цей дух піднімав жменьку виснажених людей в нічну атаку, це його непереможна міць звертала тікати озброєних до зубів солдатів фашистського охорони.

По радіо приймали зведення Радінформбюро і останні вісті. Ці повідомлення політруки негайно доводили до всього особового складу, за матеріалами известий проводили бесіди.Спогади захисника каменоломень Аджимушкая Стеценко | Історичний документ

Регулярно перед особовим складом виступали агітатори. І першими серед них були полковник П. М. Ягунов і комісар В. П. Парахин. Використовувалася і наочна агітація. Тільки полотнищами для плакатів служили сірі камені Аджимушкая. Багнети агітаторів на багато років врізали в їх твердь: «Вистоїмо, товаришу!»; «Смерть, але не полон!»

Йшли політзаняття.

З знайденого в катакомбах журналу обліку видно, що політрук П. Л. Овчаров за планом в намічені дні проводив бесіди на такі теми:

  • Боягуз і панікер — найгірший ворог в бою, він перебільшує сили ворога і применшує сили своєї частини… 26/V 1942 р. Овчаров.
  • Дисципліна — запорука успіхів у бою, дисципліна народжує героїв. Будь дисциплінованим воїном… 27/V 1942 р. Овчаров.
  • Герой Радянського Союзу і гвардієць — зразок виконання священного обов’язку перед Батьківщиною. 28/V 1942 р. Овчаров».
  • Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
    Моя книга: Допомога студентам та школярам